Христина Данилівна Алчевська

“Я верю в любовь детей, 

и как я счастлива        

и горда этой любовью”    

Христина Данилівна Алчевська народилася 4 квітня 1841 р. в повітовому містечку Борзні Чернігівської губернії (тепер Чернігівська область). Мати — румунка за походженням, донька героя війни 1812 р. генерала Вуїча, освічена жінка, закінчила Смольний інститут.  “Отец мой был учителем уездного училища, а мать внучкою господаря Молдавии – Гика. Она сделала то, что в старину называлось mesallianse: дочь заслуженного генерала, героя двенадцатого года, получившая блестящее образование в Смольном институте, обладавщая большими средствами и замечательным голосом (в бытность свою в Смольном она пела даже несколько раз при дворе), она принесла это в дар скромному учителю, отличавшемуся необычайной красотой и недюжинным умом. Я обожала мою мать, как существо любящее, порывистое, со светлым умом и даром “привлекать сердца людей”. (Алчевская Х.Д. Передуманное и пережитое: Дневники, письма, воспоминания. – М., 1912. – С.23).Христина вважала її людиною із світлим розумом і даром «привертати серця людей», Батько ж, на її думку, «розумний, але сухий бездушний егоїст». Він не любив дітей, нещадно бив її братів і кріпосних, несправедливо ображав дружину. Мала Христина дуже прив’язалася до годувальниці — українки Гапки, з молоком якої увібрала (як згадувала пізніше) любов до України.

У родині Журавльових було ще двоє синів. Елементарні знання вони отримали від бідняка-семінариста, а в 9–10 років продовжували навчання в гімназії. Батько був проти жіночої освіти й заборонив Христині навчатися грамоти. Але надзвичайні здібності дівчинки, велике бажання здобути освіту допомоги їй вивчитися читати й писати раніше за братів (підслуховуючи їхні заняття, виконуючи самостійно домашні завдання, що давали їм в гімназії).     Вона навчилася читати і писати раніше, ніж її брати. Пізніше, захопившись, почала читати простим людям, селянам. Це були її перші кроки на ниві народної освіти. Твори, які вона писала за братів, вважалися найкращими. Згодом Христина писала твори й за інших гімназистів, заробляючи гроші на посібники для братів. Закінчити ж школу або отримати систематичну освіту вона так і не змогла. Така несправедливість змусила її поставити собі за мету «навчити як можна більше жінок грамоти».

У Курську, куди батька перевели на роботу, минули дитячі та юні роки Христини. У 12–13-річному віці дівчинки з’являються акторські здібності, вона виступає на сцені домашнього театру. Юність її (1857–1859 рр.) збігається з пожвавленням політичного життя в Росії, виникненням таємних політичних товариств, що ставили за мету зміну панівного ладу. Молодь читала «Колокол» О.І.Герцена, захоплювалася творами М.Г.Чернишевського, Ф.М.Достоєвського. Христина почала відвідувати молодіжні гуртки, писати вірші, вісімнадцятирічною відправила два листи О.І.Герцену. У  1863 році її звернення до жінок Росії було надруковано в “Колоколе”.

Коли Христині виповнилося 16 років, померла її мати. Лише захоплення читанням полегшувало горе і врешті-решт привело дівчину в ряди радикально налаштованої молоді, в гуртки, де велися небезпечні розмови, читалася заборонена література. Усе це сприяло формуванню соціально-політичних поглядів Христини Журавльової. В 1859 р. під псевдонімом «Українка» вона таємно листувалася з О.І.герценом, популяризувала в Росії його твори. Пізніше, один з листів М.П.Драгоманов знайшов в архіві О.І.Герцена, а І.Я.Франко надрукував його в журналі «Житє і слово» (1895 р.). У  ньому дівчина висловлювала свої суспільні погляди, прагнення, закликала «Колокол» будити громадські свідомість жінок, просила поради щодо того, як працювати в недільних школах, які саме тоді почали повсюдно створюватися, оскільки гостро постало питання про освіту народу. Щоправда, вже в 1862 р. їх заборонили.

У 1862 році Христина Данилівна одружилася з відомим підприємцем і меценатом Олексієм Алчевським.  Подружжя Алчевських  – Христина Данилівна і Олексій Кирилович – приїхали до Харкова в 1862 році одразу після вінчання і невдовзі увійшли в коло прогресивної частини міського суспільства. В їхньому домі завжди звучали шевченківське слово і рідна українська пісня. З часом  сім’я стала великою – народилися чотири сини і дві доньки...

Голова родини, Олексій Кирилович, народився в Сумах у 1835 році в сім’ї небагатого купця. Він деякий час торгував чаєм у Харкові, а згодом розбагатів і став на чолі Донецько-Юр’ївського металургійного товариства та правління Земельного і Купецького банків. На початку дев’яностих років родина придбала ділянку землі на Мироносицькому провулку, де чоловік  першої дочки Ганни – архітектор О.М.Бекетов – збудував їм красивий будинок.

Незабаром у Росії почалася криза. Щоб уникнути банкрутства, Олексій Кирилович поїхав до Петербурга просити у міністра фінансів позичку. Одержаної суми було недостатньо, аби налагодити справу. У відчаї Алчевський покінчив життя самогубством.

    Олексій Кирилович був прогресивною, енергійною і гуманною людиною. Його шанували в Харкові і на Донеччині, його ім’ям названо місто Алчевськ (Луганська обл.).  

Приїхавши до Харкова в травні 1862 р., Христина Данилівна відкриває першу жіночу недільну школу для дорослих, яку невдовзі   закрили. Ентузіастка продовжує заняття на своїй квартирі. Приватна нелегальна жіноча недільна школа (50 учениць) була заснована Христиною Данилівною Алчевською 10 червня 1862 р. і діяла впродовж восьми років. Принципи навчання й виховання в ній були відомі не лише в Росії а й за її межами. У групі, яку вела сам Христина Данилівна (російськомовна за походженням, яка сама української мови не знала), навчання проводилося за граматкою П.О.Куліша. В 1863 р., коли міністр внутрішніх справ заборонив друкувати книжки українською мовою, довелося перейти на російську мову викладання.

Офіційного права на викладацьку Христина Данилівна Алчевська не мала через відсутність диплома. Тому працювала нелегально. Лише згодом, склавши екзамени з російської мови, арифметики і Закону Божого, отримала диплом, а з ним і право викладання.

Офіційне відкриття школи відбулося в березні 1870 р., що засвідчує лист голови Харківського міського відділу внутрішніх справ до штатного доглядача повітових училищ. Заняття дозволили проводити по неділях та у святкові дні з 10 до 14 години в приміщенні 1-го повітового училища. Христина Данилівна разом зі своїми трьома вчительками стала членом Товариства поширення грамотності у народі, створеного в Харкові. У 1871 році в школі навчалося 154 учениці і працювало 22 викладачі. Почесним попечителем стала А.П. Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України). Навчання у школі проводилося у вихідні та святкові дні з 10-ї до 14-ї години у приміщенні 1 -го повітового училища. З 1896 року школа мала власний будинок, безкоштовно спроектований О.М. Бекетовим і збудований на гроші Алчевських. Всі вчителі працювали  без винагороди, а навчання було безкоштовне. Школа мала вісім класних кімнат, зал, кімнату музею й бібліотеку (зараз в цьому будинку виставкова зала художнього музею). Пізніше попечителем стала сама Христина Данилівна Алчевська.

Регламентував роботу навчального закладу «Устав попечительского комитета Харьковской женской воскресной школы», відповідно до якої навчання було безкоштовним, а вчителі працювали без винагороди. За віком учениці поділялися на малолітніх (10 – 12 років), підлітків (13 – 15 років) і дорослих (від 16 років). За підготовкою—на неписьменних, напівписьменних (уміють лише читати), малописьменних (уміють більш-менш писати й читати) і письменних. До 1896 р. школа містилася в приміщенні 1-го повітового училища, доки на кошти Олексія Кириловича Алчевського побудували власне. Це була на той час єдина недільна школа, що діяла у власному приміщенні.

Харківська жіноча недільна школа стала зразком освітніх установ такого типу. Відомий педагог С.І.Миропольський написав її історію, яку під заголовком «Школа и общество» опублікував у журналі «Семья и школа» (1878 р.). Усі шкільні питання, які потребували вирішення, виносилися на щотижневі (по понеділках) педагогічні збори. Відбувалися гострі дебати щодо прийомів, форм і методів викладання, обиралися найефективніші з них. Як свідчать протоколи зборів, часто обговорювалися проблеми предметних уроків, запровадження іспитів (у школі Алчевської їх не було). Присутні інформувалися про нове в педагогіці, у викладанні того чи іншого предмета.

 Серед питань, що розглядалися, було й таке, як доцільність ведення педагогічних щоденників. На думку Христини Данилівни Алчевської, щоденник допомагав критично ставитися до справи, сприяти «выясненію отношений учительниц к школе, отношений их к ученицам, и наконец, выяснить характер, способности, индивидуальныя свойства каждой ученицы». Цит. за : Миропольский С.   Школа и общество. СПб., 1892. С. 82.)

Вивчаючи щоденники Христини Данилівни Алчевської та її колег, можна зробити висновок, що в них містяться цінні педагогічні спостереження за психологічним розвитком учнів, питання взаємин з ними ; вони є засобом обміну педагогічним досвідом, допомагають аналізувати нові методи навчання, проблеми педагогічної майстерності.

         Удосконалюючи форми й методи навчання, педагоги наполегливо працювали над розробкою методичного документа під назвою : «Программы по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся» (1885 р.), що складався із 7-ми пунктів :

1.     Програма-план з предметів навчання в групах неписьменних ;

2.      Програма з курсу російської мови для всіх груп недільної школи ;

3.      Програма з читання для груп дорослих, які закінчили вивчення алфавіту

4.      Програма з пояснювального читання для малолітніх, які засвоїли азбуку

5.      Програма з пояснювального читання за «Книгой для первоначального чтения» В.І.Водовозова, ч. 1 ; «Детским миром» К.Д.Ушинського, ч. 1 ;

6.      Програма-конспект з арифметики для 3-ох років навчання малолітніх ;

7.      Програма з арифметики для груп дорослих.

         Програми перевидавалися 4 рази й за ними понад 30 років велося викладання в більшості недільних шкіл Росії.

 Із звіту Харківської приватної жіночої недільної школи за 1892/93 навчальний рік дізнаємося, що ідея створення посібника для навчання дорослих — «Книги взрослых» — виникла на початку 1890-х років. У перший рік навчання вона призначалася для учнів, які закінчили букварний період. У цьому випуску вміщені художні твори, оповідання, байки, науково-популярні матеріали, вірші, народні пісні, загадки, прислів’я. У книжці для другого року навчання матеріали згруповані за розділами : ботанічний, зоологічний, географічний, історичний, літературний. Для третього — за розділами : географічний, історичний, літературний ; з фізики, гігієни,  хімії і технології, азбуки законодавства. Найбільший з розділів — літературний. Усього до «Книги взрослых» увійшло 175 художніх творів або уривків з них. Принцип навчання передбачав бесіди з використанням наочності,  пояснювальне читання. Це була колективна праця науковців, учителів-практиків, очолюваних Христиною Данилівною Алчевською.

Вчителі, як послідовники К.Д.Ушинського, М.О.Корфа, застосовували звуковий метод навчання грамоти.  Великого значення надавали в школі їхній самоосвіті й надзвичайно уважно комплектували для них бібліотеку.

У школі використовувалися такі методи навчання, як пояснювальне читання, бесіди, зокрема з історії культури, географії, з гігієни, анатомії та фізіології людини, з питань надання першої допомоги в разі нещасних випадків, з профілактики холери, тифу. Особливого значення надавали літературним бесідам. З багатьох предметів були розроблені програми бесід і методичні вказівки щодо їх проведення.

Зважаючи на те, що процес навчальної роботи був тісно пов'язаний з вихованням, великого значення надавали такому ефективному виховному засобові, як шкільні свята : урочистості до ювілейних дат письменників, дня заснування школи, новорічні й українські традиційні свята. Практикувалися прогулянки на природу. В середньому навчальний рік у недільній школі складався з 30 – 35 навчальних днів, щорічно відбувалося 5 – 8 свят, кілька прогулянок на природу, за місто.

Одним із засобів поширення досвіду роботи недільних шкіл були виставки. Початок їм поклала Всесвітня виставка  у Парижі (1889 р.). Харківська школа експонувала два томи  “Що читати народові?” та інші твори і праці, які давали уявлення про її діяльність.  

За покажчик “Що читати народові?” школа одержала вищу нагороду. Христину Данилівну обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

     На початку дев’яностих років у школі почалося створення “Книги для дорослих”, над якою працювала комісія  у складі 84 чоловік, серед них були вчителі і вчені міста, зокрема Д. Багалій. М. Бекетов, А. Краснов, В. Данилевський та інші. Праця складалася з трьох томів, які вміщували розділи з різних галузей знань та багато малюнків. Перше видання вийшло друком 1899 році і перевидавалося 17 разів. У 1900 році в школі навчалося 619 учнів і працювало 82 вчителя.

   Все життя Х.Д. Алчевської пов’язане з ім’ям  Т.Г. Шевченка,  взірцем служіння народу. Христина Данилівна приділяла багато уваги вивченню його біографії і творів, а школу назвала ім’ям поета. Популяризації творчості Шевченка сприяли і шкільні свята, на яких читали його вірші, співали пісні, ставили п’єси.

       До 85-ї річниці з дня народження Т.Г. Шевченка на замовлення родини Алчевських   академік В. Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета. Його встановили на подвір’ї  будинку Алчевських.  Біля решітчастої огорожі збирались шанувальники поета. Ці збори і читання не подобалися хазяям міста і вони добилися зняття  пам’ятника. Це вдалося зробити в 1901 році. Але погруддя врятували. Зараз воно знаходиться в Київському музеї. Було б доцільно й справедливо повернути пам’ятник у Харків, на своє місце.

      Христина Данилівна була знайома й листувалася з багатьма письменниками, зокрема з І. Франком, В. Короленком, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим, Л. Толстим, Г. Успенським та іншими діячами культури. Добрими помічниками в роботі були всі її діти та велика група вчителів. Освітня і педагогічна діяльність Алчевської здобули високу оцінку її видатних сучасників – Л. Українки, М. Лисенка, О. Кобилянської, А. Чехова і багатьох інших. За час існування школи освіту в ній здобули близько 20 тис. жінок. Була тут добра традиція – колективні відвідання театру, які вважалися “кафедрою добра і світла”.

     Х.Алчевська – ініціатор видання “Хроніки недільних шкіл”, яку друкував журнал  “Русская школа” з 1897 по 1907 рік. Христина Данилівна була членом багатьох освітніх товариств і одержала золоті медалі Московського та Петербурзького комітетів грамотності.

Після 1917 року, незважаючи на похилий вік , Алчевська продовжувала працювати і публікувати свої педагогічні щоденники. Її діяльність привертала увагу багатьох діячів народної освіти. Харківський міськвиконком за клопотанням Ганни Хоперської призначив Алчевській персональну премію.

У 70–80-ті роки Христина Данилівна Алчевська неабияку увагу приділяла позакласній роботі, насамперед позакласному читанню, розробила метод вивчення читацьких інтересів. При школі було створено бібліотеку й розроблено спеціальні правила користування нею. В листі до Л.М.Толстого Христина Данилівна Алчевська розповідала : перш ніж книжка надходила до читачів, її рецензували, а рецензії заслуховувались на педагогічному засіданні. Після того, як книжку прочитали учениці різного віку й різного розвитку, вчителі з’ясовували, чи сподобалось їм прочитане, і що воно зрозуміли з цього. Все це занотовувалося в шкільних зошитах. На основі численних відгуків був укладений покажчик книжок для народного й дитячого читання «Что читать народу ?» в 3-х томах (т. 1 — 1888 р., т. 2 —1889 р., т. 3 — 1906 р.). Покажчик високо оцінили А.П.Чехов, С.М.Степняк-Кравчинський, С.В.Ковалевська, Л.М.Толстой, Н.К.Крупська, О.М.Горький,  Ф.М.Достоєвський. Варто зазначити, що Христина Данилівна Алчевська листувалася й особисто зустрічалася з багатьма з них, а також з іншими відомими діячами : І.С.Тургенєвим, Г.І.Успенським, М.І.Павликом, Елізою Ожешко, В.Г.Короленком, І.Я.Франком.

Христина Данилівна Алчевська в покажчику пропагувала твори не лише російських авторів, а й Т.Г.Шевченка, Марка Вовчка, І.П.Котляревського, Є.П.Гребінки, І.Я.Франка, Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, І.С.Нечуя-Левицького, І.К.Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Ю.А.Федьковича, В.С.Стефаника, П.А.Грабовського, М.М.Коцюбинського, Лесі Українки. У третьому розділі «Видання для народу українською мовою» рекомендуються твори саме українських письменників, 300 найвідоміших українських пісень. Не лише цим виданням, а й усією своєю діяльністю Христина Данилівна Алчевська, як педагог, обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести до учениць найкращі зразки української літератури ХІХ— початку ХХ ст.

Вихід у світ покажчика «Что читать народу ?» сучасники вважали «надзвичайним явищем», а саме видання — «розумною книгою», розглядали як «в высшей степени ценный источник для ознакомленія с ростом критической мысли народа и теми результатами, к которым эта мысль приходит под вліяніем ознакомленія с лучшими произведеніями всемірной литературы». (Абрамов Я.В.   Наши воскресные школы : Их прошлое и настоящее. СПб., 1900. С. 179.)

Голова Французької ліги освіти Жан Масе на конгресі приватної ініціативи в справі народної освіти в Парижі назвав два томи «Что читать народу ?» «трофеями призейної ініціативи» в справі народної освіти.

         В 1879 р. на власні кошти Христина Данилівна Алчевська збудувала однокласну земську школу в селі Олексіївка Катеринославської губернії (тепер Луганська область) і стала її попечителькою. Свої педагогічні погляди й досвід вона висвітлила в праці, присвяченій цій події,— «История открытия школы в деревне Алексеевке Михайловской волости» (1881 р.) а також в інших : «Островский в применении к чтению в народе» (1887 р.), «Сельские очерки», «Лермонтов в деревне» (1894 р.), «Погода из жизни воскресной школы» (1895 р.), «Передуманное и пережитое» (1912 р.). Великий інтерес викликають і її неопубліковані рукописи, щоденники, листи, плани уроків, конспекти.

Відкриття Олексіївської школи пов’язане в великими перешкодами (благонадійність, національність попечительки). На відміну від інших, ця школа була досить добре обладнана, але знання й поведінка учнів виявилися жахливими. Навчання здійснювалося за офіційно визнаними підручниками, письмові роботи виконувалися російською мовою. В 1887–1893 рр. в цій школі вчителював Б.Д.Грінченко. Він змушений був проводити в життя русифікаторську політику царату, а з українською мовою ознайомлювати учнів таємно. Отже, «…хоч і не вкраїнська була школа в Олексіївці, та все ж, отримавши освіту, школярі в їй знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх писання, знали про тяжке, безправне становище України, знали про Галичину запевне більше, ніж тодішній пересічний українець-інтелігент. І свої знання уміли висловити путящою українською мовою».

 Глибоко поважаючи Б.Д.Грінченка, Христина Данилівна Алчевська все ж розходилася з ним у принципових питаннях. У роки переслідування українського руху виникла суперечність : «…наперекор стихіям упрямо стоять на своём и учить свой народ, во что бы то ни стало, на родном языке, или, идя легальным путём, видеть его просвещённым,— писала вона,— я после недолгих колебаний, трезво избрала второй путь и прослужила ему всю мою жизнь». (Алчевская Х.Д.   Передуманное и пережитое : Дневники, письма и воспоминания. М., 1912. С. 454.)

Саме з її твердженням навчити якомога більше жінок грамоті й не погоджувався Б.Д.Грінченко. На його думку, «…не следует калечить украинскую женщину обучением на чуждом ей великорусском языке». (Алчевская Х.Д.   Передуманное и пережитое : Дневники, письма и воспоминания. М., 1912. С. 455.)

Нині у шкільному приміщенні Олексіївської неповної середньої школи розмістився музей історії школи. У ньому зберігаються матеріали про життя й педагогічну діяльність Христини Данилівни Алчевської та Бориса Дмитровича Грінченка.

Уся діяльність Христини Данилівни Алчевської була взірцем самовідданого служіння своєму народові. Яскраву характеристику їй дає Е.О.Вахтерова : «Талантливая молодая женщина, которая могла бы быть выдающейся писательницей, выдающейся артисткой, выдающейся певицей,— она предпочла быть только учительницей, и всю жизнь осталась ею. И никогда не раскаивалась в сделанном выборе». (Вахтерова Э.О.   Пятьдесят лет работы для народа : К 50-ти летнему юбилею Х.Д.Алчевской. М., 1912. С. 8.)

Незважаючи на заборону впродовж 50-ти років у її школі звучала українська пісня. Христина Данилівна Алчевська відстоювала українську мову, пропагувала творчість Т.Г.Шевченка. «Кобзар» посідав почесне місце в її школі. У книжці «Передуманное и пережитое» вона писала про свою любов до України, українського народу, розповідала, як виховувала такі почуття не лише в учениць, а й у своїх власних дітей. Родина Алчевських залишила помітний слід в історії вітчизняної культури. Старший син Іван став знаменитим тенором, постійно гастролював, жив то Росії, то у Франції. Під час приїзду до рідного міста завжди виступав з концертами на шкільних вечорах. Програму вечора складав молодший син Микола, а Христина Данилівна її затверджувала. Микола Алчевський — присяжний повірений, один із перших організаторів нової системи освіти дорослих, працював учителем початкових класів у Харківській недільній школі, керованій його матір’ю. У радянські часи — визначний педагог, автор першого українського радянського букваря. Син Григорій був композитором і вокальним педагогом. Донька Христя, крім педагогіки, цікавилася ще й поезією.

  У    різні    періоди    розвитку    історико-педагогічної    науки   позицію  

Христини Данилівни Алчевської щодо мови викладання по-різному оцінювали науковці : О.Р.Мазуркевич і Н.Я.Фрідьєва вважали, що перехід її на навчання російською мовою не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня мали в школі Алчевської однакові права з російською. О.Р.Мазуркевич стверджував, що давні намагання звинуватити Христину Данилівну Алчевську в тому, нібито вона проводила в Україні «русифікацію» народної освіти, не мають жодних підстав. Як попечитель одного з міських училищ, вона домоглася щоб йому присвоїли ім’я Т.Г.Шевченка. Як вона пізніше писала, «…мечтаю о том, как введу в него разную песню и поэзию». В 1899 р. у саду Алчевських поблизу недільної школи було встановлено бюст Т.Г.Шевченкові, виготовлений на замовлення Христини Данилівни.

         В.Д.Бардінова назвала Христину Данилівну Алчевську «пропагандистом кращих здобутків української критичної літератури» : їй «вдалося закласти міцний фундамент для подальшого розвитку народної освіти в Росії. Її ідея освіти дорослих випередила подальший процес вітчизняної науки». (Бардінова В.Д.    20 видатних українських педагогів / За ред. А.М.Бойко. Полтава, 2002. С. 142.)

         З іменем Христини Данилівни Алчевської пов'язаний розвиток методики початкового навчання, а її школа визнана організаційно-методичним центром недільних шкіл Росії. Христина Данилівна Алчевська разом з відомими педагогами В.П.Вахтеровим, В.О.Євтушевським,  М.О.Корфом, В.І.Водовозовим та М.Ф.Бунаковим, розробила методику й дала досить цінні зразки уроків навчання грамоти, читання, письма.

         Пропаганді й популяризації ідеї недільних шкіл слугували виставки. Вони виконували функції об’єднувального центру «недільників» : на Нижньогородській виставці у 1896 р. були представлені експонати 118 недільних шкіл.  М.І.Мухін у книжці «Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д.Алчевської» зазначає : «Досвід влаштування виставок, ініціатором і головним організатором яких була Х.Д.Алчевська, показав, що публічне демонстрування і пропаганда справи недільних шкіл були тим імпульсом, який одних наочно переконував у корисності недільних шкіл, других спонукав до організації цих шкіл, третім давав змогу перейняти кращі засоби постановки справи і, нарешті, у всіх, хто співчував справі народної освіти, викликав щирі симпатії до них». (Мухін М.І.   Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д.Алчевської. К., 1979. С. 175.)

Школа Христини Данилівни Алчевської була представлена на всесвітніх форумах у Москві (1895 р.), Нижньому Новгороді (1896 р.), Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій і двох Паризьких (1889, 1900 рр.) міжнародних виставках. У своїх спогадах вона згадувала, що їй доводилось переживати душевні муки, коли росіяни знущалися над своєю батьківщиною, що дома вона сама протестувала проти різних заходів і реформ, але за кордоном їй хотілося показати лише світлі сторони нашої бідної батьківщини. На московських виставках, організованих Московським комітетом грамотності (кінець 1895 р.), та під час роботи 2-го з’їзду російських діячів з технічної і професійної освіти (кінець 1895— початок 1896 рр.) демонструвалися наочні посібники, картки, діаграми, фотографії з Харківської школи Христини Данилівни Алчевської, матеріали, що характеризували навчальний процес, роботу шкільної бібліотеки.

         Педагогічна діяльність Христини Данилівни Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1899 р.). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали Христину Данилівну, як видатного педагога, своїм почесним членом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. Прогресивна громадськість Росії широко відзначала її ювілеї. На 50-річчя своєї педагогічної діяльності Христина Данилівна Алчевська одержала понад 500 привітань, у тому числі від 64 недільних шкіл, а також від педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакцій педагогічних журналів і газет. Але до глибокої старості вона була в немилості в царської влади. Лише після Жовтневої революції відчула піклування про себе : як «відома діячка народної освіти» отримала одну з перших персональних пенсій.

    Померла Христина Данилівна 15 серпня 1920 року. Поховали її в сімейному склепі на міському кладовищі.Її невтомна праця є високим прикладом служіння народові.

     Життя і діяльність  Х.Д. Алчевської –  приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти, її ім’я  займає гідне місце в історії нашої країни і рідного Харкова.