Олекса́ндр Тищи́нський

Олександр Амфіанович  Тищинський народився в Голубичах Городнянського повіту у небагатій дворянській родині, та був типовим різночинцем. Він відомий як громадсько-політичний діяч і журналіст родом з Чернігівщини.

Світогляд майбутнього видатного громадського діяча формувався в молоді роки. У 1856 році він вибув із шостого класу Чернігівської губернської гімназії і вирушив до Харкова, де після невдалої спроби вступити до Університету почав навчатися у ветеринарному училищі. У серпні 1857 р. став студентом медичного факультету Харківського університету. Тищинський, який наймав квартиру разом з П. Завадським і П. Єфименком, згодом засвідчив : «В разговоре с ними заметил желание образовать общество для распространения либеральных идей к достижению в России конституционного образа правления и от участия в таком обществе не отказывался».  В цей же час формується у Тищинського інтерес до творчості Шевченка. Він виступає редактором однієї з україномовних антиурядових прокламацій. Тищинський в цей час формується як свідомий українець, засуджуючи промосковську орієнтацію тогочасної інтелігенції, вважаючи ,що в українців повинен бути свій шлях розвитку Бувши студентом, брав активну участь у Харківському таємному товаристві (1856—1860). У 1856 р. серед студентів Харківського університету створилася одна з найбільш ранніх радикальних організацій, відома як Харківське, а потім, з 1858 р. Харківсько-Київське таємне товариство. Організаторами його були студенти Я. Бекман, М. Муравський, П. Завадський, П. Єфименко. До товариства входили А. Савельев, В. Івков, К. Хлопов, В. Португалов, І. Марков, та О. Тищинський, всього на осінь 1856 р. — 10 чол. Одночасно існував ще один таємний гурток під назвою «Комітет пасквілістів» або «Пасквільний комітет», що ставив своєю метою в рукописних творах (пасквілях) висміювати, викривати дії губернських властей і університетської адміністрації. У листопаді 1856 р. на спільних зборах обох гуртків було створено єдине таємне товариство
У цьому об'єднаному товаристві переважали радикальні, революційні настрої. Як говорив у своїй «Записці» Петро Завадський, метою таємного товариства було «здійснити загальний переворот у Росії, почавши з визволення селян». Передбачалися скасування кріпацтва, ліквідація самодержавства, створення республіканського правління з 50 виборних від усієї імперії, по одному від кожної губернії, не виключалася можливість і винищення царя та його сім'ї.
Основним шляхом підготовки повстання члени товариства вважали пропаганду революційних ідей, зокрема розповсюдження революційних творів серед селян, солдатів, Інтелігенції. Вони діставали та поширювали нелегальні видання Герцена й навіть установили з ним безпосередній зв'язок. Крім того, члени товариства написали і розповсюдили кілька цікавих відозв — пародію на маніфест царя Олександра II до закінчення Кримської війни (1856 p.), пародію на царський маніфест, присвячений народженню великого князя Сергія Олександровича (1857 р.) та ін. У цих листівках автори викривали деспотизм самодержавства, бездарність, користолюбство і зловживання генералів та чиновників, закликали до «визволення Росії від Батиєвих спадкоємців», до «перемоги світла свободи над мороком самодержавства». Випускався також рукописний журнал «Свободне слово».
Члени таємного товариства брали активну участь у студентських виступах проти сваволі адміністрації, які спалахнули в Харківському університеті в січні 1857 р. і квітні 1858 р.. Близько 40 учасників квітневого (1858 р.) виступу, і серед них керівники таємного товариства Я. Бекман, П. Завадський і М. Муравський, були виключені з університету. Частина виключених, в тому числі Бекман і Муравський та Тищинський  були переведені  до Київського університету Св. Володимира. Вони  створили таємний гурток, що почав випускати нелегальний рукописний журнал «Гласность». Члени харківської і київської груп таємного товариства продовжували розповсюджувати революційні твори, вести пропаганду серед студентів, брали участь у створенні недільних шкіл.

В університеті Св. Володимира Олександр навчається на медичному, а потім і на юридичному факультеті, та знаходиться під пильним поглядом керівництва.  Він активно цікавиться краєзнавством, є дописувачем «говских губернських відомостей». Дебютною була стаття «Об украинских пословицах и поговорках», що написана з приводу опублікованої паремійної  збірки Єфименка « Украинские пословицы и поговорки». Досить ґрунтовно діяч займається вивченням лінгвістичних проблем. Та його участь у Харківському студентському товаристві не пройшла безслідно. На початку 1860 р.  22 членів Харківсько-Київського товариства заарештували й віддали до суду. Протягом січня – червня 1860 року Олександр Тищинський знаходиться під вартою у Петропавлівській фортеці. На щастя проти нього не вдалось зібрати досить доказів та висунути звинувачення, та навчатися його з друзями перевели подалі від України до Дерптського університету та під постійний нагляд. Перебування його в Дерпті припало на найбільше загальноросійське суспільне піднесення. Члени   дерптського студентського гуртка заснували студентську касу, загальнодоступну бібліотеку, включилися в роботу недільної дівочої школи. Тищинський підтримував зв’язки з друзями, що знаходились в той час у засланні (Бекман і Єфименко), надрукував статтю «О малорусских азбуках», пісню «Ой, гук, мамо, гук».

Однак і у  Дерпті О. Тищинський не затримався. За відмову поголити бороду Тищинського виключили з університету. Більше жоден університет Російської імперії не бажав мати такого принципового та свободолюбивого студента. Він повернувся в рідні Голубичі.  Деякий час Тищинський працює домашнім вчителем у родині поміщика – полковника П. Чичеріна. Починає дописувати до тижневика «Черниговский листок» і журналу «Основа». На сторінках видання з’являються його   кореспонденції під криптонімом Леся –ій. В його працях проявляється зацікавленість Тищинського і педагогіці та діалектології. Автор приходить до думки та висвітлює її  періодичній пресі – навчання в школах повинно вестися рідною мовою: « …я вполне уверен, что грамотность у нас до тех пор будет плестись раком, пока мы не станем учить народ на его наречи или ближайшем языке. При теперешнем своем устройстве наши сельские школи не достигают своей цели, и грамотность идет медленно».

Дослідити всі статті Тищинського не має можливості адже він рідко підписувався повністю та своїм іменем, але дослідники приписують йому чимало робіт. Саме вони свідчать про різнобічність поглядів діяча, але єдину тему – відродити та розвинути українське село, надихнути його на боротьбу з абсолютизмом («Мысль об устройстве сельских почт», «Седневская Ильинская ярмарка», «Образец заботливости охранения лесов в Черниг[овском] уезде»).

У жовтні 1863 року Тищинського знову арештували в Макишині у справі землевольця І. Андрущенка і знову ув’язнено у Петропавлівській фортеці. Йому інкримінувалося поширення антиурядових видань Та знову у слідства забракло доказів для звинувачення. У квітні він повернувся на рідну землю під нагляд поліції. Невдовзі він отримав посаду у канцелярії чернігівського губернатора С. Голіцина. «В той час було часто так, - писав Б. Грінченко, - що уряд таких опозиційних людей, як Тищинський, силувався брати до себе на службу, здебільшого в канцелярію губернатора; і пильнувати там легше було чоловіка, і скористатися з його розуму та хисту можна було». Решту життя Олександр Тищинський буде дяти в межах Чернігова.

В цей час велику роль у просвітительському житті Російської імперії починають відігравати громади. Громади - осередки української інтелігенції, що провадили національно-культурну і громадсько-політичну працю в другій пол. ХІХ й на поч. ХХ в. в межах Російської імперії. Громади. стали виникати з кін.

 50-их pp., коли тимчасовий ліберальний курс російського уряду сприяв пожвавленню суспільного життя . «Громаду» в Чернігові створив восени 1861року учасник Кримської війни і приятель самого Пірогова, лікар Степан Дмитрович Ніс, який отримав призначення до Чернігова.  Чернігівська «Громада» називала себе «куренем». В цей курінь входили: Леонід Глебов і його дружина, Опанас Маркович і його побратим з Неміровських часів, вчитель гімназії  Ілля Дорошенко; завідувач повітової школи Карвасовський, історик Олександр Лазаревський, ст. вчитель гімназії Олександр Тищинський, студент університету Микола Вербицький, член земської управи Микола Костянтинович, брати Бєлозерські, гімназист Федір Вовк та інші... О. Тищинський став активним діячем Громади у Чернігові.. При підтримці губернатора Олексія Олександровича Панчулидзева, вийшла в світ "Особое прибавление к Черниговским губернским ведомостям" під редакцією О. Тищинського.

 У 1872р. О. Тищинський з М. Константиновичем прагнуть видавати політичного спрямування газету "Черниговский листок". Та керувати новоствореною газетою Тищинського не допустили, адже він все  ще  був неблагонадійним. Відповідь на запит губернатора була такою: "...надворный советник Николай Константинович и колежский секретарь Александр Тищинский представляются такими личностями, которым не может быть разрешено издание и редактирование каких бы то ни было журналов и газет". Таємно губернатор отримав наказ звільнити Тищинського з посади помічника в канцелярії.

Звичайно це був важкий період життя О. Тищинського, та він не спочиває. Він прагне засіяти книжками серця людей, поширити доступні джерела знань до кожного. Вже 15 - 28 березня 1877 році за його сприяння відкривається Чернігівська громадська бібліотека ( тепер обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

Первiсною формою iснування бібліотеки була «газетна читальня». Вже за рiк, 18 лютого 1878 року, рiшенням засновникiв при читальнi вiдкрито i бiблiотеку.  О. А. Тищинський  С. Д. Нiс, подружжя Русових подарували власнi бiблiотеки для спiльного користування в бібліотеці. Пожертви на утримання закладу та придбання нових книг надходили також вiд iнших членiв правлiння, рiзних культурних закладiв, з часом — вiд плати за користування книгами. Наприкінці першого року роботи фонд бiблiотеки складав 564 книжки.

Протягом перших 8 рокiв бiблiотека не мала власного примiщення. Окремий будинок по вулиці Преображенськiй пiд тиском громадськостi мiська управа видiлила лише у 1895 роцi.

Пожвавленню роботи бiблiотеки посприяло включення до складу її правлiння М. Коцюбинського, М. Вороного, iнших письменникiв. Велику допомогу надавала Чернiгiвська українська «Громада» i товариство «Просвіта». Тоді в бібліотеці влаштовували народнi читання, публiчнi лекцiї, концерти.

  Він продовжує друкуватися в глібовському «Чернігівському листку». Найактивнішими авторами його (звичайно, окрім Л. Глібова) були П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, М. Номис, О. Тищинський. Саме вони й є тим ядром авторського колективу, яке задавало тон усьому виданню. Це були люди, які непосильно працювали на свою справу.

Увага до О. Тищинського (член Харківсько-Київського таємного товариства) на сторінках статей 60–80-х років XX століття зрозуміла. Оскільки він друкував в газеті найбільш "лівий" матеріал (антикріпосницька тематика, соціальна несправедливість тощо), то газету сміливо можна було представляти як радикально-революційну. Справді, його публікації надзвичайно важливі, бо інформують про тогочасний суспільний стан, політичні проблеми тощо.

Деякий час  О. А. Тищинський є головою повітової земської управи, товариш (помічник) директора міського банку в Чернігові.  О. А. Тищинський — співробітник періодичних видань «Основи»,  «Зорі» і «Дзвінка»,  мав зносини з Галичиною, добував звідти книжки, давав гроші на закордонні видання.

Сучасники називають його “справжнім” українцем. Він міг слугувати взірцем українського діяча кінця ХІХ ст., бо “ ще з часів студентських став свідомим українцем.

 Він товаришував з В. Б.Антоновичем, П.П.Чубинським, П.С.Єфименком, Л.І.Глібовим. О. А. Тищинський навертав Леоніда Глібова до українського письменства, перший життєпис якого написав. Тільки через його старання Глібов за останні роки свого життя, бувши вже сліпим, чимало написав для дітей “Загадок”, які Тищинський посилав до Львова”.

Щасливим було сімейне життя діяча. Його дружина, на прізвище Дельмас, мала французьке коріння. Подружжя виховувало семеро дітей. Серед них і видатна Чернігівська Кармен. Любочка – наймолодша донька сімейства Тищинських і майбутня оперна співачка Андреєва-Дельмас Любов Олександрівна.  Батько встиг влаштувати її до Чернігівської гімназії, але не дожив до того дня, коли Любочка успішно її закінчила.

Помер Олександр Тищинський 28 січня 1896 році. Поховання відбулось біля Воскресенської церкви. Могила цього славного чернігівця збереглася до наших днів.