Немає нічого прекраснішого і величнішого, ніж героїчний подвиг в ім'я Вітчизни.

Епіграф

Безстрашність, одухотворена вірністю Батьківщині, найсильніша твоя зброя.

Тема: Немає нічого прекраснішого і величнішого, ніж героїчний подвиг в ім'я Вітчизни.

Мета: розширити поняття про незалежність і волю держави та значення  виконання обов’язку захищати рідну землю від ворогів;

розвивати бажання брати посильну участь у розбудові держави;

наполегливо вчитись, щоб принести якомога більше користі рідній Україні;

виховувати активну громадянську позицію, любов до рідного краю і народу, повагу до героїв, що загинули чи воюють в зоні АТО.

Обладнання: вислови – «Є тільки дві форми життя - гниття і горіння»,

«Пам'ятай, ніколи не забувай, дітям і внукам своїм наказуй пам'ятати, хто врятував тебе, твою сім'ю, Вітчизну, наші духовні цінності, нашу історію від знищення», фото воїнів АТО, державні символи.

Проведення заходу:

Ведучий 1:  Доброго ранку, діти! Сьогодні ми поведемо розмову про священний обов’язок кожної людини – захищати рідну землю.

Ведучий 2:  Тема заходу – " Немає нічого прекраснішого і величнішого, ніж героїчний подвиг в ім'я Вітчизни.

Рідний край, Україна, Батьківщина – які це прості і разом з тим прекрасні слова. Велика і священна любов до України жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях. В ім'я щастя, величі і незалежності Вітчизни справжня людина без вагань віддає життя, тому що життя без щастя, величі, незалежності Вітчиз­ни - це не тільки горе, а й ганьба.

(На фоні української музики учні читають вірші).

Учень 1.

Народився я в Україні

(батько й мати – українці)

На високій полонині,

Щиро вдячний долі – зірці.

Народився я в Україні,

Де течуть Дніпрові води.

Тут живу я і донині,

Тут коріння мого роду.

Народився я в Україні,

І дзвінкім степу донецькім,

Наді мною в небі синім

Сонце радісно сміється.

Народився я в Україні,

Україна - моє свято.

Україна – берегиня,

Україна – рідна мати.

Учень 2:

І створив Бог небо голубе,

Родючу землю і зелені трави,

Дніпрові води й жито золоте,

І райських птиць, що звуться солов’ями.

Учень 3:

Людей чудових тут він оселив,

І дав їм мову, що в душі співає,

І вільний дух в серця їм поселив,

І рай назвав цей – Українським краєм!

Ведучий 1.:  Діти, згадаємо історію нашого народу. У минулого української держави було неповторне і легендарне явище – Запорізька Січ.

Скільки подвигів, скільки прекрасних, могутніх велетнів породила вона за свої сторіччя:

-         Богдан Хмельницький;

-         Іван Сірко;

-         Петро Сагайдачний;

-         Максим Кривоніс;

-         Іван Богун;

А скільки безіменних героїв-лицарів, які відстоюючи південні рубежі Батьківщини, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатись татарських ханів, спопеляли фортеці султанів, громили відбірні полки польсько-шляхетних загарбників.

Ніхто на всьому світі не відчував так глибоко волі, рівності й братерства, як запорізькі козаки. Наш народ завжди пам’ятатиме цю героїчну сторінку української історії, а хлопці наслідуватимуть козаків.

Ведучий 2:  Знову доля випробовує українців. На східних рубежах нашої Батьківщини розгорілось полум’я війни. Зрадники та бандити прагнуть розділити єдиний український народ, задурманюють псевдо легендами голови жителів Донеччини та Луганщини. Та ми не піддамося  злочинцям. Тисячі й мільйони українців об’єдналися задля оборони.

(Виходить дівчинка із запаленою свічкою в руках, читає молитву за Україну).

Діво Пресвятая –

Матір Матерів,

Пригорни до серця

Всіх своїх синів.

Освіти їх душі

Світом золотим,

Виповни Любов’ю

Неспокійний дім.

Научи, як землю

Вберегти від зла

Розумом, діянням

І крилом тепла,

Зоря – зоряниця,

Сонце доброти

Землю України

Миром освіти!

Учень 4.

Живи, Україно, живи,

Єднай Чорне море й Карпати!

І свій переболений край

Не дай ворогам розламати.

Живи, Україно, живи,

Дай познак, ясніший від грому,

Що ти не рабиня Москви

Й рабою не будеш нікому.

Ведучий 1.  довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. Збулось. Та не довго тішились нею в мирі, мусимо зі зброєю в руках захищати її. І кожен з нас пов’язує свою долю з Україною.

Ведучий 2:  Для неї ми живемо.

Учень 4.

Кленова балада

Загриміли в полі, мов громи, гармати –

Стрільця молодого виряджала мати,,

 Витирала сльози і благала  Бога,

Щоб вернув їй сина додому живого

«Не плач, моя рідна, посивіла мати, -

Я пішов на війну тебе визволяти,

А як не діждешся з тої січі мене,

Посади, благаю, біля хати клена.»

А туман – білим полем,

А біда – чорним болем,

А душа – буйним кленом,

Зеленим, ой  зеленим.

Тягнуться до сонця стовбури кленові,

 Зрошені сльозами горя і любові

Буйними ночами тихо шепчуть віти –

То твої , Вкраїно, найрідніші діти.

А туман – білим полем,

А біда – чорним болем,

А душа – буйним кленом,

Зеленим, ой  зеленим.

Ведучий 1. В боротьбі за збереження єдиної України на сході, в зоні АТО полягли тисячі українських патріотів-героїв. Ми їх будемо пам’ятати та шанувати, як пам’ятаємо кожного загиблого українського  солдата під час другої світової війни.

Учень 5.  (в руках фото солдата загиблого в АТО)

28-річний кулеметник Микола Бруй загинув, прикриваючи та визволяючи з полону своїх побратимів. Чернігівець був членом Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери, де мав псевдонім Клин. Він брав активну участь у Революції гідності. Коли почали формувати перші добровольчі підрозділи, Микола дуже хотів потрапити в батальйон «Донбас», але під час першої хвилі мобілізації його призвали до армії, - згадує сестра загиблого чернігівця Юлія Бруй. - Потім він розказував, що всіх десантників призвали першими (після університету Юрій відслужив строкову у 95-й окремій аеромобільній бригаді. -Авт.) Службу проходив у Гончарівському, де дислокується Перша гвардійська танкова бригада. Йому пропонували служити на Сумщині, але він погоджувався їхати тільки на Схід. Перебуваючи на Луганщині, телефонував додому майже щодня, розповідав про обстріли з боку Російської Федерації. А напередодні смерті, 25 липня, сказав, що отримав зарплату і скупив із своїми хлопцями чи не всю сільську крамницю. Їх відправили на підсилення Луганського аеропорту, тож Микола попередив, що можуть бути проблеми зі зв'язком, тому просив не хвилюватися. Брат був упевнений: наші переможуть... Він часто повторював, що не здасть зброї, як і більшість військових, доки не отримає від влади відповіді на всі запитання. Це і було основною темою наших останніх розмов. Тривалий час бойовики відмовлялися повертати рідним тіла загиблих бійців. Про доставку «вантажу 200» вдалося домовитися з представниками одного з ритуальних агентств Луганщини. Перевозили загиблих через пункт пропуску «Ізварине», потім територією Росії і вже з Харківщини труни з тілами доставили в Чернігів. Миколу Бруя поховали четвертого серпня. Відспівали Героя у храмі Святої Великомучениці Катерини УПЦ КП, за який він боровся, аби той належав українській громаді. У 28-річного чернігівця залишилися молода дружина та п'ятирічна донька.

Учень 6. (в руках фото солдата пораненого в АТО)

25-річний Олександр Ільчишин з Чернігівщини. Бійця призвали в зону АТО, до 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2». Разом з побратимами Олександр визволяли Слов’янськ, Красний Лиман та Попасну. 9 серпня, під Дебальцево, їхній батальйон передислоковувався на інший блокпост.

Раптово почався обстріл бойовиками, в результаті чого танк,  в якому їхав Олександр підірвався на міні. Військовий отримав осколкові поранення лівої руки та ноги, перелом ліктьової кістки та роздроблення стопи. Першу допомогу бійцю надали в Артемівській лікарні, де йому встановили апарат Єлізарова. З 14 серпня хлопець проходив лікування в травматологічному відділенні Київського шпиталю. І вже 26 серпня Олександра Ільчишина доставили на реабілітацію в Ірпінський госпіталь. Коли до виписки залишався день, 31 серпня, в Героя почались різкі болі в животі. Лікарі прооперували бійцю 12-ти палу кишку, в нього тріснула язва. 2 вересня в Олександра зупинилось серце, перед тим в сні він закричав: «Мені приснився бій, мене викинуло».

Зараз Герой перебуває в Київському госпіталі. Він уже більше півтора місяця в комі. Лікарі борються за життя Олександра та запевняють матір, що надія є. Адже хлопець, що відчайдушно бореться за життя, уже ледь помітно, але почав рухати віками. Мати бійця вірить, її син зможе вижити, поте потрібні значні кошти на лікування.

Давайте допоможемо врятувати молоде життя Героя! Він не боявся захищати нашу державу, проте зараз Олександр перебуває на межі буття і смерті. 

Ведучий 1. Впродовж багатьох століть український народ активно боровся за волю і незалежність. Тому, що віками благодатні землі України загарбували і поневолювали ті, кому дуже хотілося панувати над нашим роботящим народом на цій землі. Її не раз завойовували польські пани, російські царі, литовські князі, татари та турки. Але волелюбні українці  не здавалися.

Шануйте славні традиції, звичаї нашого народу, пам’ятайте завжди і скрізь, що ви – діти козацького роду, онуки славних пращурів великих, що не корились ні кривавому мечу, ні кулеметному вогню, а свято вірили у світле майбутнє своєї держави.

Ведучий 2:  Люди повинні наполегливо трудитись, щоб в Україні запанував мир. Кожен громадянин зобов’язаний захищати свою Вітчизну. Діти повинні старанно вчитись, щоб у майбутньому здобути професію і працювати на благо України.

Ведучий 1:   Хай кожен з нас відчує себе рівним поміж народами, не пригнобленими, не рабами без роду і племені, а повноцінними людьми. Ми українцями ідемо в світ і раді з того, що маємо свою державу, волю, рід, мову, свій голос поміж усіма народами.