Історико-краєзнавчий конкурс
«Священна пам'ять війни»
Додатки
Додатки
Номінація
Ми пам'ятаємо цей день
Черняхівський НВК «ЗНЗ - ДНЗ»
І – ІІІ ст. Ніжинської районної ради
Чернігівської області
Пошукова група «Черняхи»
Керівник групи: Лабузько С. М.
Ніжин - 2013 р.
Дані про авторську групу:
Село Черняхівка
Ніжинського району
Чернігівської області
Черняхівський НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ ст.
Контактний телефон – 046 31 66 3 47
Пошукова група – «Черняхи»
1. Дзюба Володимир Анатолійович – 7 клас
2. Бабич Анастасія Олександрівна – 7 клас
3. Іващенко Богдан Петрович – 9 клас
4. Адаменко Валентина Анатоліївна – 10 клас
5. Хилько Василь Васильович – 11 клас
Керівник групи: Лабузько С.М., вчитель історії Черняхівського НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І-ІІІ ст. Ніжинської районної ради
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОПИС СЕЛА ЧЕРНЯХІВКА
РОЗДІЛ 2. ВСТАНОВЛЕННЯ НАЦИСТСЬКОГО «НОВОГО ПОРЯДКУ» НА ОКУПОВАНИХ ЗЕМЛЯХ ЧЕРНІГІВЩИНИ
2. 1. Окупаційний режим на Чернігівщині
2. 2. Окупаційний режим в селі Черняхівка
РОЗДІЛ 3. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ
3. 1. Звільнення від німецької окупації земель Чернігівщини
3. 2. Визволення від фашистської окупації села Черняхівка очима учасників бойових дій та інших свідків подій
РОЗДІЛ 4. ЗАХОДИ, ПРОВЕДЕНІ В С.ЧЕРНЯХІВКА ЗА УЧАСТЮ УЧНІВ ЧЕРНЯХІВСЬКОГО НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І-ІІІ СТ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
У нескінченому плині історії тільки час відокремлює головне від другорядного, дріб’язкового, загальнолюдське від особистого. Для всіх нас війна – вічно у незгасній пам’яті. Адже пам'ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Той хто пам’ятає, завжди сильніший, озброєний досвідом минулого. Досвідом боротьби і подолання труднощів, самозречення і відданості, мужності і непокори.
В 2013 році Чернігівщина святкує 70-ту річницю визволення від фашистських загарбників. Черняхівський навчально-виховний комплекс теж долучився до відзначення цієї пам’ятної дати та взяв участь у районному історико-краєзнавчому конкурсі серед учнівської молоді «Священна пам'ять війни». В нашій школі впродовж десятиліть існувала традиція збору і систематизації матеріалів про період Великої Вітчизняної війни. У 60-ті-70-ті рр. активно діяла учнівська організація «Червоні слідопити». В школі було створено кімнату Бойової слави, де постійно проводилися зустрічі з колишніми учасниками бойових дій, партизанами та підпільниками. Велось листування з визволителями та їх родинами. Одним з пріоритетних напрямків роботи було дослідження подій, що пов’язані з визволенням села. Протягом останніх років учні школи продовжують традиції своїх попередників.
На жаль, частина матеріалів зібраних «Червоними слідопитами» була втрачена, наша пошукова група «Черняхи» намагається відновити їх.
Напрямки діяльності пошукової групи «Черняхи»:
· вивчення героїчних і трагічних подій Великої Вітчизняної війни та подій, пов’язаних з визволенням рідного села;
· організація особистих зустрічей з ветеранами, вдовами, дітьми війни та запис їх спогадів та свідчень;
· сприяння пошуку нових джерел з історії війни, систематизація і оформлення матеріалів
· ознайомлення односельців з маловідомими сторінками історії рідного села.
Мета роботи:
· активізувати краєзнавчий пошуковий рух серед учнівської молоді та сприяти поширенню пошуково-дослідницької роботи з увічнення бойових подвигів захисників Батьківщини;
· створити умови для виховання громадянської свідомості учнів на прикладі подій історії рідного села;
· стимулювати бажання вивчати і зберігати надбання наших пращурів;
Завдання групи:
· поглиблювати знання з історії свого краю;
· вивчати героїчні і трагічні події Великої Вітчизняної війни з позицій об’єктивності та історичної правди;
· посилювати волонтерську турботу про захисників Вітчизни, привертати увагу молодого покоління до життєвих проблем ветеранів війни, проблем збереження історичної пам’яті народу;
· випустити буклет «Слава визволителям», стінгазету увічнення пам’яті про загиблих героїв і жертв другої світової війни;
· поновити зв'язок з рідними визволителів села.
РОЗДІЛ 1
КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОПИС С. ЧЕРНЯХІВКА
Село Черняхівка розташоване на берегах невеликої річки Гнилиця, що є притокою річки Остер. До підпорядкування Черняхівської сільської ради належить село Лісове, що раніше було хутором. До районного центру Ніжин - 12 км. Село Черняхівка розташоване на північний схід від міста Ніжина. [7].
Черняхівка напередодні окупації німцями в вересні 1941 р. було на етапі економічного розвитку.
Село Черняхівка засноване в кінці ХVІ ст. В 1654-1781рр. воно входило в склад першої полкової сотні Ніжинського полку. В 1695 році гетьман І.Мазепа село подарував Ніжинському полковому судді Дмитру Максимовичу, який став прихильником Мазепи. Після заслання Максимовича до Сибіру гетьман І.Скоропадський передав село Черняхівка своєму брату Василю - Чернігівському обозному, а потім Ніжинському Благовіщенському монастирю. В 1823році була побудована дерев'яна Троїцька церква, в 1916 році попечитель цієї церкви відкрив цегельний завод. В 1869 році село налічувало 159 дворів, населення 1319 чол.
В дореволюційний час село було невеликим, бо значна частина селян жила по хуторах, розкиданих навколо села. Частина хуторів була заселена до села Черняхівки, а з хуторів Лісових в 1938-1939 роках було створено село Лісове, яке введено до складу Черняхівської сільської ради. Жителі села в дореволюційний період були казенними селянами, що працювали на землях монастиря. В 1929р. жителі села об’єдналися в комуну «Червоний жовтень», що була переформована в 1933р у колгосп ім. Шевченка. В 1928 році соціальний склад населення села Черняхівка: господарств бідняків 142, середняків-176, заможних-49. Кількість письменного населення в 1920 році в селі була 33% від 1066 чоловік,що складало приблизно 352 чоловік [6].
Війна зруйнувала плани на майбутнє. Село зазнало великих економічних втрат. Та найважчими та непоправними були людські втрати. В роки війни загинуло 197 односельчан; при визволенні села загинуло 84 чоловіки.
РОЗДІЛ 2
ВСТАНОВЛЕННЯ НАЦИСТСЬКОГО «НОВОГО ПОРЯДКУ» НА ОКУПОВАНИХ ЗЕМЛЯХ ЧЕРНІГІВЩИНИ
2.1. Окупаційний режим на Чернігівщині
Чернігівщина — одна з найбільш постраждалих під час війни областей. До 20 вересня 1943 року її захопили німецько-фашистські війська та встановили окупаційний режим. В основі політики «третього рейху» в Україні лежала расова теорія про зверхність арійців щодо інших народів, зокрема слов’янських.
По всій зоні військової адміністрації створювались сільські, громадські, районні й міські управи. В сільську управу входило декілька сіл, тому в селах призначались старости. Керівники всіх рівнів повинні були забезпечувати «спокій та безпеку», організовувати вилучення продукції для рейху та задовольняти потреби армійських підрозділів [2].
Німецькі окупанти зберегли колгоспи. Вони примушували селян безкоштовно працювати на полях, а всю вироблену продукцію забирали для забезпечення армії та відправляли в Німеччину.
У Ніжині гітлерівці створили біржу праці, зобов'язали населення регулярно проходити реєстрацію, примушуючи його працювати на важких фізичних роботах. Ввели комендантську годину. Будь-які збори заборонялись. За найменші порушення розпоряджень комендатури - арешт, відправка на каторжні роботи в Німеччину, розстріл. Основними місцями масових розстрілів були кар’єри клінкерного заводу, протитанкові траншеї, подвір’я тюрми та територія концтабору в районі вулиці Об’їжджої [5,12].
Вдалося встановити, що кількість ув'язнених червоноармійців коливалась від 5 до 7 тисяч чоловік. Утримання полонених було жорстоким і безжалісним. Годували раз на добу. Їжею була кип'ячена вода, в якій плавали шматочки звареного кормового буряка. Від різних хвороб та застуди люди вмирали. Кожного ранку спеціальна команда із полонених виносила десятки трупів. Поруч з табором були викопані ями, в які й скидали мертвих.
В німецьке рабство фашисти вигнали 415 міських громадян і 423 з сіл району. Вороги зруйнували й спалили 80 житлових будинків, 7 заводів і три мости через річку Остер, електростанцію, будинок зв'язку, 48 торговельних закладів, бібліотечний технікум, кінотеатр, 3 неповно-середні школи, гуртожиток педінституту, 2 клуби та інші важливі об'єкти. В районі спалено 189 садиб [5].
2.2. Окупаційний режим в селі Черняхівка
Село Черняхівка Ніжинського району, Чернігівської області було окуповане німецькими військами 11 вересня 1941 року. За декілька днів до окупації селом відступали радянські війська. Очевидець тих подій, житель с.Черняхівки Касян Іван Іванович згадав історію, пов’язану з цими подіями:«Коли над селом пролітали літаки, то скидали листівки. Я підняв одну з них і став читати: «Бей жидов, спасай Россию...». Аж раптом позаду почув грізний голос: «Не будь ты, пацаненком, я б тебя прибил за то, что читаешь вражеские листовки». То був якийсь офіцер з відступаючої армії [12].
А на наступний день в село ввійшли окупаційні війська. Німці відзначались чистою, акуратною формою і жорстким порядком. Їхні частини пройшли селом далі на північ. Два тижні в селі перебувала велосипедна частина. В них по технічним причинам виникла затримка. Один з німців віддав свій зламаний велосипед сільському хлопцю, що приніс молоко. Мабуть цей німець, як і багато інших, змушених воювати, згадав свою сім’ю на Батьківщині. Згодом велосипед забрав собі сільський поліцай [12].
В селі Черняхівка окупанти обладнали поліцейську дільницю в колишній школі, з сільських жителів були призначені староста та поліцаї. Всього було близько тридцяти поліцаїв: декілька німців, а решта з села. Дільниця «обслуговувала» декілька сіл. Староста з своїми помічниками мусили втілювати в життя розпорядження німецьких адміністративних органів – реєстрували прибулих, вели облік місцевого населення, стягували податки, забезпечували військові поставки, надавали робочу силу, гужовий транспорт, квартири. Крім того, вони виконували завдання німецьких каральних органів у розшуку червоноармійців, командирів,партизанів і т. д. Сільська управа забезпечувала окрім всього іншого й виконання антиєврейських обмежень, репресій. Колгоспна система німцями не знищувалась, а навпаки переобладнувалась. Селяни мусили ходити працювати на сільсько-господарське підприємство. Потрібно було обов’язково виконати норму на роботі, та здати норму яєць, молока та курей. За невиконання норми, або ж за недопостачання німців молоддю для робіт в Німеччині, староста та ті, що не виконували норму могли отримати від коменданта по с/г питанням стусанів та нагайки. Взимку 1941- 1942 року німці виганяли людей до Борзнянського шляху чистити снігові замети для проходу німецьких військ в сторону Москви[12, 13].
До поліцаїв з місцевих жителів німці ставились з недовірою та постійно їх контролювали. При відступі вони розстріляли більшість поліцаїв. Відомо, що з села один чоловік втік разом з німцями на захід. Він входив керівний склад тюрми Ніжина. Ми, з розповіді Івана Касяна, дізнались одну історію пов’язану з діяльністю цього начальника. Одного вечора до хати родини Касянів прийшов солдат, сказав, що буде тут ночувати і заборонив їм виходити з хати. Він повечеряв, переночував, поснідав та й тихенько пішов. Але якимось чином про це дізналися німці. Батька забрали до Ніжина в тюрму. Потрапив він в ту частину тюрми, де сиділи польські прокурори, ждучи своєї черги (на другому поверсі будівлі). Кожної ночі приходили до них німці, відбирали декілька чоловік та везли розстрілювати до клінкерного цегляного заводу. Мати Касяна, щоб врятувати батька, пішла до батька начальника тюрми (їх прозивали в селі Бобирами), просила допомогти і навіть віддала кожуха. Це врятувало їх батька. Федір, так звали начальника, випустив Касяна і приказав тікати, якщо не попадеться, то виживе [12].
Найстрашнішими, в період окупації, для черняхівської молоді були зібрання в школі. Німці оголошували збори молоді, щоб відібрати на роботу до Німеччини. Декого про це попереджали сусіди-поліцаї і тоді ті переховувались в полі та в лісі до ночі. Дівчата й хлопці натирали ноги різним зіллям, щоб на них з’явилася екзема. На жаль, всім уникнути німецького рабства не вдалось. З Черняхівки до Німеччини забрали 8 чоловік.
Чернігівщина – партизанський край. Ще до воєнних дій в області закладались продовольчі бази, формувалися загони, підпільні організації. Уже на 1941 рік в області активно діяли обласний і десять районних підпільних комітетів, а також 24 первинні партійні організації. У 1942-1943 розгорнули діяльність ще вісім райкомів, 41 партійна і 55 комсомольських організацій. Партизани Чернігівщини внесли гідний внесок у всенародну боротьбу проти загарбників.
Касян І.І., житель с. Черняхівка, згадує «горбатого дядька», що возив на підводі зброю в Заячі сосни, мабуть ховав для партизанів. Одна жителька Черняхівки говорила, що чула про зв’язки односельчан в період окупації з партизанами. Ми спробували більше дізнатись про це. В самій Черняхівці роль підпільників відводиться Москаленко Лаврентію Павловичу (голові колгоспу до війни), Нещерету Миколі, Нещерету Олександру та Нещерету Василю. Радянська влада доручила їм ввійти в довіру до німців та стати поліцаями.
Односельці просили Лаврентія Павловича стати старостою, щоб не призначили якогось мучителя. Та згодом німці запідозрили підпільників. Всіх названих підпільників, а також Ларіна Д. М. та директора школи Гриня П. А. (він був керівником підпільної організації) забрали в Чернігів та розстріляли.
На місце страчених взяли нових старосту та поліцаїв. «Коли німці відступали, то начальник поліції Протопопов повіз поліцаїв в ліс. Біля хутора Лісове напоїв їх та розстріляв. Вижив лише один, його рана виявилась не смертельною... Про поліцаїв розповідали також, що вони закатували в лісі одного чоловіка(єврея). Жінки сільські дізналися та знайшли його за селом без вух» - згадує житель села Збанко І. О. [11].
Поліцаї мали в селі багато привілей, ходили добре одягнені, їх сім’ї добре харчувались. Сільські хлопчаки, дивлячись на це, інколи подумували й собі податись в поліцаї. Касян І. І. згадує: «Сашко Харитонов мені пропонував, мовляв, давай станемо поліцаями та хоч будем краще жити». Та поліцаями вони не стали, а згодом стали до лав Червоної армії [12].
РОЗДІЛ 3
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ
3. 1. Звільнення від німецької окупації земель Чернігівщини
Результатом 20‑денної Бєлгородсько-Харківської наступальної операції стало визволення двох великих обласних центрів і створення умов для подальшого розвитку наступу Червоної армії на Лівобережній Україні. Втративши стратегічну ініціативу, ворог не віддавав без бою жодного населеного пункту, виявляючи непоступливість на всіх ділянках фронту.
Незважаючи на проблеми та непорозуміння, які виникали в керівництві рейху, вермахт зосередив на головних ділянках радянсько-німецького фронту значні сили. Частинам Червоної армії на Південно-Західному напрямі протистояли 2‑а німецька армія групи армій «Центр», 4‑а танкова та 6‑а армії групи «Південь», всього 68 дивізій, з них 16 танкових і моторизованих.
Битва за звільнення Лівобережної України умовно складалася з двох етапів. Протягом першого (серпень–вересень 1943 р.) Червона армія розгромила частини вермахту та війська сателітів на Лівобережній Україні, вийшла від Сожа до Дніпра в районі Дніпропетровська й створила кілька плацдармів на його правому березі. Змістом другого етапу (жовтень–грудень 1943 р.) була боротьба за ліквідацію ворожих плацдармів у районах Запоріжжя та Мелітополя, блокування кримського угруповання ворога, створення задніпровських стратегічних плацдармів біля Києва та Кременчука.
Радянські війська, які витісняли противника з Лівобережжя, налічували 2633 тис. чоловік, понад 51200 гармат і мінометів, 2400 танків і САУ, 2850 літаків. Ще до Курської битви Воронезький фронт одержав 206 тис. чоловік поповнення, Центральний – 173 тис., Південно-Західний – 157,5 тис. У другій половині серпня до складу Центрального фронту були передані 61‑а армія та 7‑й гвардійський мехкорпус, до Степового – 37‑а армія, до Воронезького – 3‑я гвардійська танкова та 52‑а армії, 1‑й гвардійський корпус. Крім того, з 5 жовтня 1943 р. Воронезький фронт був підсилений 13‑ю та 60‑ю арміями, а Степовий одержав від Воронезького 52‑у та 5‑у гвардійську армії. Фронти, що забезпечували наступ на Лівобережжі, налічували десятки загальновійськових армій, 25 танкових і механізованих корпусів, кілька артилерійських корпусів і дивізій прориву. Бої за Лівобережну Україну розгорталися в різних напрямах неодночасно й складалися з кількох операцій. Однією з перших стала Чернігівсько–Полтавська (26 серпня–30 вересня 1943 р.) стратегічна наступальна операція, у якій брали участь війська трьох фронтів: Центрального, Воронезького і Степового [2, 5].
Після форсування ріки Сейм з’єднання лівого крила Центрального фронту просувалися вздовж залізничної магістралі Конотоп – Бахмач – Ніжин, звільняючи населені пункти від фашистських загарбників [1].
Останнім опорним пунктом гітлерівців на шляху до Києва став Ніжин. Для його оборони німцями було виділено 217‑у та 375‑у піхотні дивізії, танки, бронепоїзди, авіацію. Радянська влада покладала визволення міста на 7‑й гвардійський мехкорпус генерала Корчагіна, 280–ту Конотопська та 132-гу Бахмацька стрілецькі дивізії, [2, 6].
3. 2. Визволення від фашистської окупації села Черняхівки очима учасників бойових дій та інших очевидців
Визволителями Черняхівки стали солдати 60 армії Центрального фронту (командуючий армії генерал Черняхівський), 7-го механізованого корпусу (керував генерал Корчагін), артилерійського корпусу (полковник Чурюкін Д. Ф.), 25-та механізована бригада гвардії підполковника Ф. В. Артамонова [16, 17] (Додаток О). Їх шлях пролягав з м.Бахмач, яке вони звільнили від німців, вздовж залізниці до Києва. Наступним пунктом, який потрібно було звільнити – Ніжин, важлива вузлова станція (Додаток А, С). Це розуміли і радянські солдати і німці. «Утративши Бахмач, німці почали відходити до Ніжина. Шлях до нього у жорстоких боях ми подолали за шість днів і ночей. Уже 10 вересня полк вийшов на рубіж сіл Красне Озеро, Велика і Мала Загорівка, Хороше Озеро. А інші полки дивізії оволоділи селами Прохори, Бурківка, Черняхівка, Крути. Особливо жорстокими були бої за село Євлашівку (тепер Красносільське)» - згадує В. Шморгун, член ради ветеранів колишньої 132-ї Бахмацько-Варшавської двічі Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії, м. Бобровиця [14].
В ході операції по звільненню Ніжина наші війська витісняли німців з усіх навколишніх населених пунктів. При відступі з с Крути фашисти зірвали міст через р. Остер. По західним окраїнам місто оточене болотами. Тому було вирішено підступитися до Ніжина зі східної сторони, поволі також оточуючи із північного заходу. Лінія фронту розтягнулась від залізної дороги до сіл Бурківка, Черняхівка. Частина військ рушила в обхід села Кагарлики. 25- та бригада на чолі з Артамоновим Ф. В., почала наступ. Він розвернув батальйони в лінію, підтягнув танки до піхоти і після 10 – хвилинної артпідготовки підняв бригаду в атаку. 1-й батальйон лейтенанта Д. М. Кошевого блискавично досягли траншей противника і після рукопашного бою вибили його з позицій. Танки з автоматниками увірвались в Бурківку. Німці відступили до Черняхівки. На Черняхівку рушила 24 – бригада, згодом за нею 25 –та, автомашини та автоматники [1] (Додатки С, Т).
Звільнення Черняхівки почалося о 6 годині ранку 13 вересня 1943 року. Спочатку, ще в темряві, в село проникли радянські розвідники, і в місцевих жителів розпитали про ситуацію. Вже коли розвиднилось, в Черняхівку ввійшли наші війська. На той момент німці село вже залишили.
Житель села Черняхівка Касян Іван Іванович розповів: «Війська наших прийшли зі сторони станції Крути. Близько 6-ї години ранку ввійшла розвідка в складі шести чоловік… Коли розвиднялось, почали йти війська… німці з села вже повтікали» [12].
Десь о 2 годині ночі селяни бачили як німці їхали на підводах нагружених різним вантажем. Опір солдатам чинили лише два німці. За словами ще одного жителя села Бородая М. В. вони були п’яні то й не встигли втекти, або ж намагались затримати визволителів. Також в селі залишились і двоє поранених німецьких солдат. Їх потім розстріляли. Бій за визволення тривав близько 2 – х годин [13].
Після звільнення військові частини рухались далі, незважаючи на сильний опір противника. Німці намагались повернути Бурківку та Черняхівку, неодноразово переходячи в контратаки. Частину військ було направлено на південний захід – через Переяславку. Інша група рухалась вздовж залізничних колій. Автоколона мусила пройти через Березанку повз Липів Ріг (дорогою де зараз завод «Ніфар») та звідти атакувати м. Ніжин. До Ніжина з Черняхівки через Березанку було відправлено колону з боєприпасами.
Воїни попередили населення про можливе бомбардування. Частина селян втікала полями в сторону Бурківки, частина залишилась – повиривали в дворах окопчики (щілини) і там пережидали бомбардування [1].
Касян І. І. розповів: «Багато солдат попереджали нас «Ховайтесь, бо погибнете!» Люди почали тікати до Бурківки через поле, а деякі повикопували окопчики та й поховались в них» [12].
Бомбардування почалось десь о 10 годині ранку і тривало аж до 17-ї години. У звіті про бойові дії 7-го Гвардійського механізованого корпуса за 13 – 14 вересня 1943 р. вказано, що була здійснена 1000 вильотів літаків (Додаток Т ). Внаслідок бомбардування в селі згоріло 19 хат, були поранені та вбиті не тільки солдати, а й мирне населення. Автоколона мінометного полку, що везла боєприпаси для звільнення Ніжина по дорозі з Черняхівки на Березанку була розбита. Лише частина техніки дісталась місця призначення. Машини були розбиті і розкидані по полю та саду. Один німецький літак був збитий військами з вогнепальної зброї. Він впав неподалік від села в трясовину біля хутора Лісове. Відголоски тієї битви і зараз нагадують про себе. Жителі навколишніх територій часто на своїх городах, та в полі знаходять рештки боєприпасів. Нещодавно житель Черняхівки знайшов в полі міну без головки.
«Проїжджаючи через Черняхівку та Переяславку ми не зустріли жодного місцевого жителя. Це і зрозуміло, так як вони могли піти з села чи поховатися, щоб не попасти під вогонь. Не видно було і наших солдат…», «…Добре запам’яталось, що при виїзді з Черняхівки ми побачили розбиті гармати, і навколо розкидані снаряди» - згадує в листі Баранов Т. М. про побачене при в’їзді в село після бою[8].
Щоб перекрити німцям шлях відступу в районі села Вертіївка, частину піхоти було направлено через урочище Шурша-Баратова на Борзнянський шлях. Неподалік дороги вони наштовхнулись на 2 німецькі танки, що тікали в сторону Ніжина. Сховатися було ніде, адже навкруги голе поле (це зараз там ліси, а тоді німці повирубували весь ліс в радіусі 250 метрів від стратегічно важливої дороги, вона ж веде до Москви). Ці солдати всі як один героїчно загинули (Додатки Д, Е, И, К, Л). В слід за піхотинцями були направлені і інші частини, що й знайшли загиблих. Артилерія бригади під керівництвом командира бригади Артамонова Ф. В. та полковника Чурюкіна Д. Ф. пересікли Борзнянський шлях і обстрілювали залізничну станцію Вертіївка з катюш, щоб ворог не зміг дати підкріплення німцям в Ніжині.
Доповнив своїми спогадами про цей день керівник штабу 24 – мех. бригади в своєму листі Червоним слідопитам Баранов Т. М. «Ще до світанку 14 вересня 1943 року наш мінометний батальйон зосередився на узліссі… Поснідавши, ми рушили по польовій дорозі до вашого села… Ранок 14 вересня був похмурим тому я навіть не помітив в якій частині горизонту зійшло сонце. Тільки ми почали спускатися під гірку, як попали під шквальний кулеметний вогонь противника та дії його авіації… Авіація діяла дуже активно, великими партіями і з трьох напрямів. Так активно, що одна партія відбомбившись і, (після декількох заходів) обстрілявши нас, не встигала зникнути, як на зміну їй підходила інша. І знову починала заходи, знову бомбила і обстрілювала з кулеметів. І так майже до кінця дня. Літаки літали настільки низько, що ми били по них з автоматів. Збити однак жодного не вдалось… Однак, не зважаючи на вогонь противника ми продовжували рухатися і, розсіявшись, досягли, головою батальйону, до місця, на якому раніше стояв якийсь будинок. Автомашини розсіялись під деревами, біля дороги. Згодом, від прямого попадання, у нас загорілась кухня. Кухню вдалось врятувати завдяки відважним діям гвардії лейтенанта Седова Миколая Івановича… Сильно діяв противник, та за півтори години до заходу сонця його активність різко спала… Командир батальйону прибув, з двома ротами в район вказаний у схемі… Сюди повинні були прибути і наші автомашини з боєприпасами та продовольством. Але автоколона (9 машин) сюди не попала. Вона промчалась, без затримки, по дорозі з Черняхівки в (Переяславку), проскочила все село і вийшовши з нього прослідувала ще близько 200 метрів. Повернувши вліво і від’їхавши близько сотні метрів від перехрестя колона зупинилась. Ось тут сталось те, що могло призвести до загибелі… Фашистський танк вийшов із засади, зупинився на перехресті і почав наводити пушку на першу машину автоколони….» [8] (Додаток В).
В листі Баранов не описав, як вони вийшли з цієї ситуації. Про це ми дізналися з книги «Ніжинський Кузбасський 7 мехкорпус». Виявилось, що Баранов володів німецькою мовою. Він вийшов наперед колони до німецького танку, та звернувся до німців німецькою мовою. Ті прийняли його за свого, і не задумуючись розвернулись та поїхали далі. [1]
Не можемо ми упустити ще один цікавий епізод описаний Барановим. Він стосується звільнення не тільки Ніжина, а й мабуть і частини Ніжинщини. Розвіддані, що дістали Баранов та його однополчани вплинули на подальший перебіг подій. Німці планували відновити свої позиції на втрачених територіях і готувалися до контратаки з боку сіл Євлашівка (зараз Красносільське) та Бурківка. Дізнавшись про це командування направило в цей район підкріплення і німецькі плани було зірвано [1].
Ось, як описує це сам Баранов Т. М.: «Відразу після відведення танкового удару по колоні, мусили організувати розвідку… По напряму села , що горіло Липів Ріг було направлено двох. Старшим – мол. сержант Олександр Морозов. А на шосе Кошелівка – Ніжин прийшлось йти мені з одним сержантом… На короткий проміжок часу вийшли на дорогу. Попереду побачили будку залізничного переїзду. Ззаду почувся звук мотора. Йшла одна автомашина… Я підняв руку, щоб зупинилась, але вона проїхала без зупинки. Згодом з’явилась ще одна, яка зупинилась. На вимогу здатися німці відповіли кулеметним вогнем. Прийшлось відповісти… Забравши документи вбитих німців, зброю та сівши в їх автомобіль ми рушили до колони…Доклавши полковнику результати розвідки та віддавши документи убитих ми рушили назад… » [8].
Гвардії полковник Д. Ф. Чурюкин свої спогади про операцію по визволенню Ніжина описав так: «Місто Ніжин важливий залізничний вузол, з великим аеродромом, місто на підступі до Києва, звичайно, фашисти не так просто здали його. Фашисти виявили великий спротив на рубежі станції Крути і на проміжному рубежі Крути – Черняхівка. Крім того фашисти використовували близькість ніжинського аеродрому до фронту і наносили дуже сильні по нашим військам, а нашої авіації не було, і у нас не було надійного зенітного прикриття. В силу цих причин нам дісталось дуже. Втрати були великі і в живій силі і в техніці…» [10].
Так як противник чинив великий опір на північно-східних околицях Ніжина, було віддано наказ в другій половині дня перегрупувати сили. Основні війська перемістили південніше по лінії Черняхівка Кунашівка – Талалаївка – Синяки – Крапивна [15, 19] (Додаток Т). З півночі під керівництвом Артамонова Ф. Д . артилерія 24 бригади рухалась в сторону Ніжина та обстрілювала ворожі війська.
Під час визволення с. Черняхівки був смертельно поранений гвардії майор Хайтович І. Л.- командир 216–го танкового полку. Він їхав на автомобілі в частину, що мала бути під Ніжином. Виявилося, що через великий супротив ворога на цій ділянці, танкову частину перемістили південніше с. Черняхівка. Хайтович І. Л. мусив повертатися назад через село і доганяти своїх. Це відбувалось під час бомбардування села літаками. Одна з авіабомб впала неподалік проїжджаючої машини, а її осколок влучив у майора. Смертельно пораненому Хайтовичу селяни намагались надати допомогу, але без успіху. Танк з його полку 14 вересня першим ввірвався в Ніжин, і зараз стоїть, як пам’ятний знак, в центрі міста біля Агротехнічного інституту. В селі 13 вересня 2013 р. теж було встановлено пам’ятний знак визволителю (Додаток Н).
Ось як свідчив про це Збанко І. О.
«Під час визволення села Черняхівки був смертельно поранений гвардії майор Хайтович І. Л.. Його було поранено в живіт від розриву бомби неподалік проїжджаючої машини. Пораненого перенесли до хати баби Параски. Вона ще намагалася його лікувати, та даремно. Танк, яким керував І. Л. Хайтович зараз стоїть в Ніжині поблизу центральної площі міста.» [11].
13 – 14 вересня 1943 року стали такими довгоочікуваними для черняхівців. Зі сльозами радості на очах вони зустрічали визволителів. Жителі села несли солдатам молоко, яйця, варену картоплю. Чюрюкін Д. Ф в листі згадує як одна з жінок приносила солдатам молоко[10].
Опівдні коли командування розмістилось в місті Ніжині, радянське радіо повідомило про удостоєння корпусу та 24, 25 і 57 бригад імені Ніжинських, а 26–та бригада нагороджувалась орденом Червоного знамені. 15 вересня Москва салютувала корпусу [1] (Додатки Б, У).
Після взяття Ніжина Механізований корпус йде звільняти Київ. При визволенні села загинуло 84 чоловіки, уточнено на підставі листа Ніжинського ОГВК № 4/130 від 02.02.1988р (Додаток М).
Звільнення Ніжинщини відіграло велику роль в подальшому просуванні радянських військ на захід.
В післявоєнний час в Черняхівку приїжджали її визволителі, полковник Чурюкін Д. Ф. та ст.. лейтенант Баранов Т. М.. Вони й інші учасники визволення, та їх близькі розповідали свої спогади учням усно та в листах.
РОЗДІЛ 4
ЗАХОДИ ПРОВЕДЕНІ В СЕЛІ ЧЕРНЯХІВКА ЗА УЧАСТЮ УЧНІВ ЧЕРНЯХІВСЬКОГО НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ СТ.
Наш шкільний колектив активно співпрацює з ветеранською організацією с. Черняхівка. Всі свята присвячені Великій Вітчизняній війні проходять за участі ветеранів війни. Заходи, що проводяться в цей день є вже традиційними для шкільної громади (Додаток П).
Кожного року у вересні, коли відзначаємо звільнення села від інтервентів, у школі проходить виставка квітів «В пам'ять визволителям», проводяться тематичні вечори пам’яті (Додаток П).
Поступово ми відновлюємо кімнату бойової слави, доповнивши її краєзнавчим матеріалом. Результати даної пошукової роботи висвітлені в буклеті «Слава визволителям». Учні активно задіяні у створенні стендів, композицій, виставок малюнків присвячених славним перемогам Червоної армії.
Коли ми відвідуємо ветеранів вдома, чи запрошуємо на свята в школі - їх очі починають сяяти, бо вони відчувають себе потрібними нам. На нашу думку головне чого бажають ветерани – це повага, увага та пам'ять про них. На весні 2013 року учні на подвір’ї нашого НВК посадили дерева в пам'ять про визволителів села від фашистів.
Кожного року восени, коли відзначаємо день визволення села від німецької окупації, та в травні, коли вся країна святкує річницю перемоги над фашизмом, ми запрошуємо ветеранів війни на урочисті лінійки в школу. Не забуваємо ми також і колишнього остарбайтера, та вдів ветеранів. Учні та вчителі навчально-виховного комплексу шанобливо ставляться до подвигу цих людей, і завжди йдуть їм на зустріч.
В цьому році ми активно почали співпрацювати з Дзюбою Галиною Федорівною. Вона в кінці 60 – 70-х років була піонервожатою Черняхівської школи, керувала піонерською організацією школи «Червоні слідопити». Завдяки матеріалам, що вона зберегла в особистому архіві ми дізнались багато нового про визволення села. Тепер намагаємось відновити зв'язок з рідними (мабуть вже онуками) наших визволителів, за допомогою Інтернет мережі, через сайт «Однокласників»
Також учні доглядають пам’ятники війни, а при відзначанні будь якого свята в закладі обов’язковим є покладання квітів до обеліска та пам’ятника визволителям села (Додаток П).
ВИСНОВОК
Під час підготовки пошуковою групою даної роботи, були виконані поставлені завдання. Ми поглибили свої знання з історії рідного краю періоду другої світової війни. Опрацювали літературу, що видавалась в різні періоди часу та ознайомились з свідченнями очевидців подій. Це дало змогу об’єктивно поглянути на факти історії цього періоду. Щоб зберегти та поширити набуті свідчення пошукова група випустила буклет «Слава визволителям». Були залучені інші учні, які підготували стінгазети присвячені дню визволення села Черняхівка від фашистської окупації. Пошукова група активно працює над питанням поновлення зв’язків з рідними визволителів через мережі Інтернету. Протягом всього часу ми спілкувались з ветеранами війни, вникали в їх турботи та проблеми, намагались надати посильну допомогу. Учні та вчителі навчально-виховного комплексу шанобливо ставляться до подвигу цих людей, і завжди йдуть їм на зустріч. Кожного року восени, коли відзначаємо день визволення села від німецької окупації, та в травні, коли вся країна святкує річницю перемоги над фашизмом, ми запрошуємо ветеранів війни на урочисті лінійки в школу. Також учні доглядають пам’ятники війни, а при відзначанні будь якого свята в закладі обов’язковим є покладання квітів до обеліска та пам’ятника визволителям села.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Баранов Т. М., Бобров В. М., Денискин В. А. «Гвардейский Нежинский Кузбаский» Кемеровське книжне видавництво, 1985 р.
2. БЕЗСМЕРТЯ. Книга пам’яті України.1941 – 1945.Головна редакційна колегія (голова І. О. Герасимов, заступники голови І. Т. Муковський і П. П. Панченко, відповідальний секретар Р. Г. Вишневський). – К.: Пошуково – видавниче агентство «Книга Памяті України», 2000. – 944с.:іл..
3. Герои-освободители Черниговщины : Крат. Биогр. Справочник / Авт. –сост. В. Д. Драгунов. – К.: «Україна», 1991. – 447с.: ил.
4. Героев подвиги бессмертны: Очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Черниговской области/ Авт. Очерков: М. В. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. – К.: Политиздат Украины, 1982. – 423с., ил.
5. Ніжин: із глибини віків…:Матеріали з краєзнавства Ніжина / Л. Б. Петренко. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 428с.:іл
6. Русов А. Нежинский уезд. Статистико-экономическое описание. - К., 1880. стр.39, 348.
7. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник, ред.. А. В. Кудрицький, К. 1990р.
8. Листи Баранова Т. М. (учасника визволення села)
9. Листи Дорофеєва І. К. (учасника визволення села)
10. Листи Чурюкіна Д. Ф. (учасника визволення села)
11. Свідчення очевидця І.О. Збанко
12. Свідчення очевидця І. І. Касяна
13. Свідчення очевидця Бородая М. В.
14. До дня визволення/Бахмацька районна незалежна газета / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://poradnik.org.ua/category/35-holidays/1360
15. Чернігіво-Сіверщина і Друга світова війна/Історія Чернігівщини/ Ніжинська старовина №4-5, 2007р/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.orluvka.h16.ru/iwIIdocn.html
16. 7-й гвардейский механизированный Нежинско-Кузбасский ордена Суворова корпус [Електронний ресурс].–Режим доступу /http://tankfront.ru/ussr/mbr/gvmbr25.html#bchs
17. 7-й механизированный корпус (2-го формирования) — Википедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу ru.wikipedia.org
18. Турклуб «Вогнище» [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.kulykivka.org.ua/menu/rayonna_vlada/silrada/13_Kulikivka/turklub/index.php?print=Y
19. Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського | Музеї Чернігівщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу /http://museum.cult.gov.ua/nizhynskyj-krajeznavchyj-muzej-im-ivana-spaskoho/
Додаток А
Схема надіслана одним з визволителів с. Черняхівка полковником Пухановим в післявоєнний час. «Бойовий шлях 25 гвардійської Ніжинської ордена Богдана Хмельницького механізованої бригади»
Додаток Б
Відзнаки 7-го гвардійського механізованого корпусу
Додаток В
Схема наступальних дій 24-ї гвардійської механізованої бригади 7-го гвардійського мехкорпусу 14 вересня 1943 р. «Звільнення м. Ніжина» надіслана Барановим Т. М.
Додаток Г
Уривки листів Т. М Баранова. учасника визволення с. Черняхівки
Додаток Д
Квітень 1944 р. І. К. Дорофеєв. в листі повідомляє батьків про загибель в урочищі Шурша-Баратова свого товариша Єлизарова С. (учасника визволення с. Черняхівки)
Додаток Е
Фрагмент листа Дорофеєва І. К. 20. 09. 1968 р. Опис ставлення селян до визволителів
Дорофеєв І. К. Лист «Червоним слідопитам» про загибель свого товариша Іллічова С. П. (учасника визволення с. Черняхівки)
Додаток И
Додаток К
Додаток Л
Додаток Л
Додаток М
Список солддат, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни і захоронені (перезахоронені) на території Черняхівської сільської ради.
(по даним Центрального архіву М.О. СРСР)
1. лейтенант Іллічев Сергій Петрович 1918 р .н. 14. 09. 1943р.
2. рядовий Алєксєєв Олексій Олексійович 14. 09 1943р.
3. м. сержант Вишняков Денис Петрович -
4. рядовий Дворянкін Євген Іванович -
5. рядовий Дронов Ілля Миколайович 1903р.н. -
6. сержант Лозев Антон Сергійович 1905р.н -
7. рядовий Мещеряков Константин Петрович 1905р.н. -
8. ст.. сержант Николаєв Дмитро Дмитрович - 9. сержант Сохач Леонтій Пантелієвич 1924р.н. -
10. ст.. сержант Таровитов Яков Власович 1910р.н. - 11. рядовий Кулаєв Олексій Кузмич 1918 р. н. -
Додаток Н
Додаток О
Артамонов Федір Володимирович Командир 25-тої механізованої бригади
Чурюкін Дмитро Федорович начальник артилерії 27 мех. корпусу
Баранов Т. М. начальник штабу 24 мех. бригади
Баринов Давид Марковичкомандир 26 –ї гв. мех.. бригади
Учасники визволення села Черняхівки
Додаток П
Вшанування пам’яті загиблих в урочищі Шурша-Баратова вересень 2013 р.
вересень 2013р.
Виступ учнів Черняхівського НВК на урочистій лінійці присвяченій визволенню села від фашистських загарбників.
Упорядкування учнями братської могили та пам’ятника визволителям села
Вшанування пам’яті загиблих в бою за визволення с. Черняхівки. На фото учні школи та племінниця Таровітова Я. В.
Учні в гостях у ветерана війни Волошина Миколи Григоровича
Додаток Р
Додаток С
Схема руху військ Червоної армії в ході звільнення м. Ніжина
Створена учнями на основі вивчених джерел
(стрілка синього кольору – напрями руху військ)
Додаток Т
№3 – 16 вересня 1943 р.
[м.Ніжин] – Звіт про бойові дії 7-го Гвардійського механізованого корпуса за 13-16 вересня 1943 р.
Отчет о боевых действиях 7-го гвардейского мехкорпуса.
Бои за важнейший опорный пункт противника на подступах к Киеву – гор.Нежин (13.9-16.9.43 года)
Для захвата г.Нежин я решил наступать двумя эшелонами с сев-вост. и юго-востока. 42 Гв.МБр во взаимодействии с 468 Гв.МП 288 Гв.ЗАП наступает с исходящего рубежа: Украинский Пашков – в направлении Красиловка, Плиски, Хорошее Озеро, Ст.Круты, Кунашевка, г.Нежин, имея задачу к исходу 14.9.43 года овладеть г.Нежин – выйти главными силами – г.Нежин, юго-зап.окр. пригорода Фрунзовка: имея сильную ПО на рубеже Колесники, Григоровка. 57 Гв.ТБр. во взаимодействии с 14 МСБр исходящего рубежа Петровский наступает в направлении Ивангород, Омбыш, Печи, Кагарлыки, Наумовский, ст. Нежин, имея задачу овладеть г.Нежин и выйти главными силами – Томашевка, заняв оборону фронтом на юг. 24 Гв.МБр с исходного рубежа Нежин наступает за 57 Гв.ТБр. – имея задачу по овладению г.Нежин, захватить Володькова Девица, имея в виду отражение контратак противника в направлении – Фастовцы, Мартыновка. 25 Гв.МБр и 410 ОГМД были в моем резерве и наступали за 26 Гв.Севской МБр. Противник утром 14.9.43 г. бросил большое количество истребительной, штурмовой и бомбардиро- вочной авиации беспрерывно штурмовал и бомбил боевые порядки частей корпуса (Соверше- но 1000 самолето-вылетов) .Стремился задержать и расширить боевой порядок частей корпуса, однако, части 7 Гв.М находясь под сильным воздействием авиации п-ка преодолевая огневое сопротивление, продвигались вперед и в 17.00 14.9.43 года овладели: 25 Гв.Мехбригада – Черняховка, 26 ГВ.Севская МБр х.Бакланово. Ввиду того, что переправа в Круты была подорвана п-ком 24 Гв.МБр и 57 ГВ ТБр. вынуждена была совершить обход и с боями продвигалась вперед. Следуя за 25 Гв.МБр. вышла на северную окраину Кунашевка. Противник стремился вернуть Бурковка и Черняховка, подтянул силы и неоднократно переходил в контратаку, при этом потеснил соседа справа и занял х.Морозова, х.Бродок и выс.1318. Для прикрытия частей корпуса с севера я решил выбросить 9 Гв.О БАБ, с задачей выбить противника с выс.1318 и занять оборону фронтом на север. С наступлением темноты поставленная задача батальоном была выполнена. Во второй половине дня 14.9.43 г. мною был отдан приказ по которому до 20.00 части корпуса производили перегруппировку сил, после того переходят в решительное наступление по захвату г.Нежин, действуя в направлении: 25 Гв.МБр. – Черняховка, Березанка, овладевает Березанка, овладевает сев.частью Кунашевка, приг.Ворошиловка центральной и южной частью г.Нежин, наступает в направлении Кунашевка, Синяки, Крапивна, выделив ПО для захвата Володькова Девица. 57 Гв.ТБр – взаимодействуя частями корпуса с юго-востока по захвату г.Нежин наступает в направлении Кунашевка, х.Наумовский, Талалаевка, овладевая этими населенными пунктами и занимает оборону на юго-зап. окр. Талалаевка. Благодаря возросшему уровню военного искусства офицерского состава корпуса, после двух и ожесточенных боев частей корпуса, был взят г. Нежин, – важнейший опорный пункт противника на пути к Киеву. При этом противнику нанесен значительный ущерб в живой силе и технике, при малых потерях для корпуса. Город Нежин фактически не пострадал, была захвачена работавшая электростанция, хлебозавод, пивзавод, противник бежал от штурма наших танкистов.
Ущерб, нанесенный противнику в боях за Нежин.
1. Уничтожено:
Солдат и офицеров до 1000 чел.
2. Захвачено:
Пленных 19 чел.
Пленных 19 чел.
Склад с солью 600 тн
Склад кожи 200 шт.Склад шерсти 200 кг
Склад с зерном 300 тн
Рогатого скота 90 гол.
Складов разных 2
Автомашин грузовых 18
Автомашин легковых 7
Ручных пулеметов 22
Самоходных пушек 3
Минометов 13
Мотоциклов 12
Повозок с грузами 15
Мотоциклов 9
Самоходн.пушек 1
Орудий разн.калибров 5
Минометов 10
Тягачей 3
Тракторов 1
Лошадей 6
Освоб. насел. пунктов 24
Потери корпуса при захвате г.Нежин:
1. Убито 45 чел.
2. Ранено 117 чел.
Всего 102 чел.
Подбито и сгорело:
Автомашин 35
Мотоциклов 4
Бронемашин 2
Радиостанций 9
Танков Т-34 4
Танков Т-70 8
Пушек 8
Минометов 4Мотоциклов 4
Бронемашин 2
Радиостанций 9
Танков Т-34 4
Танков Т-70 8
В ознаменовании одержанной победы, за отличие в боях при освобождении г.Нежин, приказом ВГК МСС тов.Сталина от 15.9.43 г. – 7-му Гв.Механизированному корпусу, 24 и 25 МБр и 57 Гв.ТБр присвоено наименование «Нежинских», а 26-я ГВ.Севская МБр, второй раз отличавшаяся в боях с немецкими захватчиками награждена орденом «Красное знамя»
Отчет составил командир 7 Гв.Нежинского МК ГСС генерал-лейтенант Корчагин
Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації, ф.3437, оп.1, спр.39, арк.5-8. Машинопис. Копія.
Додаток У
№4 – [16 вересня 1943 р.] – м.Москва – Наказ Верховного Головнокомандувача СРСР
Приказ Верховного Главнокомандующего генералу армии Рокоссовскому.
Войска Центрального фронта продолжали наступление, сегодня 15 сентября после двух дневных ожесточенных боев овладели крупным ж.д. узлом и городом Нежин – важным опорным пунктом обороны немцев на пути к Киеву. В боях за Нежин отличились войска генерал-лейтенанта Черняховского, генерал-майора Козлова П.М., гвардейцы-танкисты генерал-лейтенанта танковых войск Корчагина и летчики генерал-лейтенанта Руденко. Особенно отличились: 280 Конотопская стрелковая дивизия генерал-майора Голосова,132 Бахмачская стрелковая дивизия генерал-майора Шкрылева, 24 Гв.механизированная бригада полковника Артамонова, 26 Гв.Севская механизированная бригада генерал-майора Баринова, 57 Гв.Танковая бригада полковника Силова, 229 штурмовая авиационная полковника Кружского, 286 истребительно-авиационная дивизия полковника Иванова. В ознаменовании одержанной победы отличившиеся в боях за освобождение города Нежин,7-му Гв.механиз.корпусу, 26 Гв.МБР, 25-й ГВ.МБр, 57 ГВ.ТБр, 229 ШАД, 286 ИАД присвоить наименование «Нежинских» и впредь эти соединения именовать:
25 Гв. Нежинская МБРР
57 Гв.Нежинская ТБр.
229 Нежинская ШАД
286 Нежинская ИАД
80-ю Конотопскую стрелковую дивизию,132-ю Бахмачскую стрелковую дивизию, 26-ю Гвардейскую Севскую МБр, второй раз отличившуюся в боях с немецкими захватчиками, представить к награждению орденами Красного Знамени. Сегодня, 15 сентября в 20 часов столица нашей Родины Москва от имени Родины, салютует нашим доблестным войскам, освободившим г.Нежин двенадцатью артиллерийскими залпами из ста двадцати четырех орудий. За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войсками, участвовавших в боях за освобождение города Нежин. Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины
7 ГВ. Нежинский МК
24 Гв. Нежинская МБр25 Гв. Нежинская МБРР
57 Гв.Нежинская ТБр.
229 Нежинская ШАД
286 Нежинская ИАД
80-ю Конотопскую стрелковую дивизию,132-ю Бахмачскую стрелковую дивизию, 26-ю Гвардейскую Севскую МБр, второй раз отличившуюся в боях с немецкими захватчиками, представить к награждению орденами Красного Знамени. Сегодня, 15 сентября в 20 часов столица нашей Родины Москва от имени Родины, салютует нашим доблестным войскам, освободившим г.Нежин двенадцатью артиллерийскими залпами из ста двадцати четырех орудий. За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войсками, участвовавших в боях за освобождение города Нежин. Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины
Верховный Главнокомандующий Маршал Советского Союза И.Сталин.
Правда, 16 вересня 1943 р. (№230). Машинопис. Копія.
Немає коментарів:
Дописати коментар