Виховання патріотизму учнів шляхом дослідження історії рідного краю та рідного села

Наша школа покликана стати тим місцем для особистості учня і вчителя, де буде духовно збагачуватись кожен учасник навчально – виховного процесу, де буде формуватись громадянська зрілість і особиста відповідальність за свій вклад у національно – культурне відродження України у розбудову держави.

Розвиток демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних зміну навчально-виховному процесі школи. Запроваджений разом з відбудовою національної освіти курс на гуманізацію й гуманітаризацію значно підвищує роль суспільних дисциплін у загальній середній школі й зумовлює необхідність якісного оновлення їхнього змісту й методів навчання. 

Саме всебічно розвинену та творчу особистість, що спроможна опановувати складні інформаційно-освітні технології, розвивати і вдосконалювати особистісні компетентності майбутнього громадянина – вершителя долі своєї країни, покликана виховати сучасна школа.

Одним з найважливіших показників ефективності  виховної роботи в  школі на сучасному етапі є результативність національного виховання учнівської молоді, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури нації.

Важливим моментом у вихованні патріотизму та громадянської свідомості учнів  є  дослідження історії рідного краю та рідного села. Адже знання свого минулого це є наш обов’язок. Поглиблює інтерес до вивчення історії також спілкування з безпосередніми  творцями нашого сьогодення – учасниками Великої Вітчизняної війни.  Саме на їх прикладі ми можемо виховувати почуття патріотизму та громадянського обов’язку в учнів. Всі ми з вами добре знаємо, що тра­диції і звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичному минулому.

В усіх народів світу існує повір'я, що той хто за­був звичаї батьків, карається людьми і богом. І він блукає по світі, як блудний син, ніде не може знай­ти собі притулку.

Тарас Шевченко звертається до України, як до матері, що вічно страждає, питається:

«Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?»

Відродженням культурної пам'яті народу є ук­раїнський рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині. З ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і зустрічали моло­дих після шлюбу. З ним збирали в дорогу чоловіків та синів. Проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов'янську святиню — хліб і сіль. Він був і є взірцем людської працьовитості, адже за кількістю та якістю рушників в оселі складається певна думка про господарів, а особливо про господиню.  Двічі на рік прикрашали житло рушниками — це на Різдво і Пасху.

В народній пісні мати навчає дочку:

«Тримай хаточку, як у віночку

А рушник на кілочку,

Тримай відерця всі чистесенькі

І водиці повнесенькі.

 У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією. Український рушник не раз в своїх творах оспівували поети і письменники.

Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.

 Мова вишитих сорочок — це і сукупність візерунків, і гра кольорів, і майстерність вишивальниць.

 Відтоді, мріючи про достаток, люди вишивали баранячі ріжки — як символ багатства.

 Вишивали квіти, калину — як символ мудрості, доброти (цнотливості).

 Вишивали барвінок — як символ немеркнучого життя.

 Вишивали яблучне коло — як символ кохання.

 Україна знає близько 100 способів вишивання. В Ніжинському районі є теж своя специфіка вишивки її символіка.

Тому на годинах класного керівника, в позаурочний час необхідно приділяти велику увагу вивченню звичаїв, традицій та народної творчості не тільки українського народу,  а і рідного краю.  Саме рідна колиска не дасть дітям забути своє українське коріння, а щасливе дитинство в рідному селі буде запорукою для виховання патріота та громадянина – сина своєї землі.

Тому, у класі є обов’язковими виховні години, на яких вивчаються символи, обереги України, основні закони нашої держави, а також рідного краю. Ось їхня тематика:

«Звичаї та традиції українців»,  «Наші обереги», «Заочна мандрівка історичними місцями рідного краю», «Батьківська криниця»,  «Україна – мій рідний дім», «Що таке національна свідомість?» «Світле свято Великодня», «З історії святкування Різдва Христового», «Іде Святий Миколай», «Моє рідне село», «Умільці рідного села» Робота проводиться у вигляді бесід, диспутів, усних журналів, виховних годин. Невід’ємною частиною  виховних заходів є вивчення специфіки рідного краю з даного питання. Патріотичний напрямок виховної роботи знайшов відображення у проведені заходів, присвячених Дню визволення с. Черняхівки від німецько-фашистських загарбників, Дню Збройних Сил України, Дню Захисника Вітчизни, Дню Перемоги. Школа підтримує тісний зв’язок з комітетом ветеранів сільської ради, члени якого є постійними гостями наших свят. Учні взяли участь в літературній виставці присвяченій річниці подвигу героїв Крут. Наші учні як і учні інших шкіл долучилися до волонтерської діяльності з метою допомоги українським воїнам в зоні АТО. Був проведений ярмарок печива, в результаті якого, наша школа відправила солдатам теплі спальні мішки та термобілизну.