Присвячується полеглим у бою під Крутами
Епіграф .
Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!
«Шлях
звільнення кожної нації від поневолення густо кропиться кров’ю ворожою і
своєю».
Симон Петлюра
«Любіть Україну, як вірні сини,
Віддати життя їй готові,
Як юні сини, що життя віддали
Під Крутами всі, як герої».
Учениця 1.
«Пам'яті
тридцяти»
На
Аскольдовій могилі
Поховали
їх —
Тридцять
мучнів-українців,
Славних
молодих...
На
Аскольдовій могилі
Український
цвіт! —
По
кривавій по дорозі
Нам
іти у світ.
На
кого посміла знятись
Зрадника
рука?
Квітне
сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Ведучий1. На початку січня 1918 року конфлікт між більшовицькою
Росією та Українською Народною Республікою переріс у
воєнну фазу. З Харкова і Катеринослава у напрямку Києва рушили
червоногвардійські загони. Загальна кількість більшовицьких військ за різними
оцінками коливалась від 6 до 10 тисяч багнетів. Однак дуже швидко з’ясувалось ,
що на боці Української Народної Республіки практично не було скільки
– небуть серйозного військового потенціалу.
Ведучий 2. Молодь почувши повідомлення про наступ на Київ вирішила допомогти у
скрутну годину своїй державі. Київські студенти і гімназисти організували
курінь Січових стрільців. Це була молодь, яка не мала в душі сумнівів і вагань.
Багато хто втік із дому, щоб уникнути тяжкого прощання з батьками. Більшість
ніколи перед тим не тримала рушниці в руках.
Ведучий 1. 27 січня курінь Січових стрільців, що складався із студентів Українського
народного університету, студентів Університету святого
Володимира та учнів старших класів Української Кирило –Мефодіївської гімназії,
одержав наказ вирушити в похід і вночі 28-го виїхав у напрямі Бахмача.
Ведучий2
. Молодіжний загін пройшов
лише семиденну підготовку. Це були необстріляні і практично не
навчені юнаки. Частина з них одержала зброю застарілих зразків і по одному- два
комплекти набоїв уже в день бою. Цей загін зайняв позиції по обидва боки
залізничної колії за 1км до станції Крути. Командиром був призначений сотник
А.Гончаренко.
Ведучий 1. 29 січня 1918 року цей студентський загін прийняв бій з авангардними
частинами червоних загонів. Це були переважно балтійські матроси під
командуванням Муравйова.
Ворогів було
вдесятеро більше, вони були озброєні в десятки разів краще. Очевидно,
більшовики були впевнені, що їм ніхто не заступить шлях на Київ. та молоді
добровольці зустріли їх вогнем. За першою ворожою атакою накочувалась друга,
третя… Молоді герої в останньому розпачливому порусі кидалися в атаку на
переважаючого ворога, але були нещадно знищені.
Ведучий2. Один з очевидців писав пізніше про цей бій : «П’ять годин безперестанку
студентський курінь стримував червоні лави , сам будучи під градом куль і
гранат…Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали
прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Полонених ворог майже не
брав.»
Ведучий 1.Одній чоті під керівництвом сотника Гончаренка з настанням вечора вдалося
обійти станцію Крути. « Поранені хлопці несли скоростріл, аби не залишити
ворогові, - згадує учасник бою Левко Лукашевич, - менш досвідчені віддавали
набої більш вправним, а до гвинтівок прилаштували останню зброю – багнети. Цей
загін з другого боку колії вийшов на вогні станції, не знаючи, що її вже
захопили муравйовці.»
Ведучий 2.
Розвідка донесла: у темряві студенти втратили
орієнтири і пішли на вогні – станцію Крути. Ці 32 студенти потрапили в полон,
їх по-звірячому мордували, а на світанні 28 юнаків повели на розстріл. Селянам
було заборонено поховати тіла за християнським обрядом. Кількох поранених
більшовики відправили на допити до Харкова , і вони якимось дивом урятувалися.
Ведучий
1. Уже після визволення Києва від
більшовиків почалися пошуки останків полеглих під Крутами. Кілька десятків
понівечених трупів було знайдено і перевезено до Києва. Два дні родичі і батьки
розпізнавали своїх близьких у вагонах, що стояли на залізниці. Юначі тіла було
спотворено і понівечено так, що рідні матері не могли впізнати своїх дітей.
Одна мати знайшла свого сина лише по монограмі на вишиванці.
Ведучий
2. Загиблих героїв урочисто за кошт
держави було поховано 19 березня1918 року у братській могилі на Аскольдовому
цвинтарі, що над Дніпром. Весняне сонце пестило домовини, вкриті за козацьким
звичаєм червоною китайкою. І в тисячах сердець озивалися болем і гордістю
слова, мовлені на похороні Михайлом Грушевським: «Стримайте ваші
сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона
збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні!».
Ведучий 1. 1934 року могили героїв на Аскольдовому цвинтарі були зрівняні із землею. І
лише в 1991 році ентузіасти з Спілки української молоді встановили на станції
Крути березовий хрест із терновим вінком. А в 1996 році з’явився земляний
пагорб Слави та меморіальна дошка, а 25 серпня 2006 року відкрито меморіал
Героям Крут.
Показ презентації «Героїв подвиги безсмертні»
Ведучий 2. Сьогодні виповнилось 90 років з того часу, як юнаки-герої пішли в
безсмертя, показавши приклад мужності, відданості і незборимості духу. Вони
були щасливими тому, що першими підняли своє чоло на захист молодої Української
держави. Їм було лише по 14-17років. Це ваші однолітки. Вони цінували свою
незалежність, любили свій народ і у відповідальну хвилину не занепадали духом.
Будьте ж певні,
дорогі, незабутні герої, - ви не загинули марно. Синьо-жовті прапори, які
востаннє застигли у ваших очах, коли ви падали на землю, стали державним
символом і навіки залишаться для нас
найбільшою святинею. Ви житимете віки! Вашим героїзмом пишається вся Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар