Міністерство
освіти і науки України
Управління
освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
Чернігівське
територіальне відділення МАН України
|
Відділення:
історія
Секція:
історичне краєзнавство
|
Тема: Становлення
та розвиток
мережі
освітлення м. Ніжин
(ХІХ
ст. – початок ХХ століття )
|
Роботу виконала:
БутенкоВікторіяСергіївна
учениця9 класу Безуглівського НВК
«ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів
Науковий керівник:
Лабузько Світлана Миколаївна,
учитель історії Безуглівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів
|
Ніжин
– 2019
ТЕЗИ
Тема: Становлення
та розвиток мережі освітлення м. Ніжина
(ХІХ ст. – початок ХХ століття )
БутенкоВікторія Сергіївна
Безуглівський
НВК "ЗНЗ-ДНЗ" І-ІІІ ст., 9 клас, с. Безуглівка
Лабузько С. М. учитель історії Безуглівського НВК
"ЗНЗ-ДНЗ" І-ІІІ ст.
Актуальність. Важливою сферою забезпечення комфортних умов для життя міщан є вуличне
освітлення.Важливим питанням у цій сфері є енергозбереження і модернізація.
Досвід міської реформи1870 р. дає певні уроки господарювання для сучасної влади.Мета роботи: простежити розвиток мережі освітлення у Ніжині в ХІХ –
початку ХХ століть. Для досягнення мети в роботі визначено наступні дослідницькі завдання: схарактеризувати
джерельну базу дослідження; висвітлити процес становлення мережі
освітлення в українських містах Російської імперії протягом досліджуваного
періоду; простежити еволюцію в сфері освітлення міста; висвітлити
роль міської влади в питанні електрифікації міста; порівняти з сучасним розвиток
мереж вуличного освітлення в Ніжині ХІХ
століття.Наукова новизна дослідження: на основі використання і аналізу
опублікованих та архівних документів,
матеріалів з досліджуваної проблеми вперше комплексно та всебічно
розкривається питання розвитку мережі освітлення в місті Ніжин від початку ХІХ століття.
Проаналізовані та висвітлені методи вирішення проблем пов’язаних із
встановленням ліхтарів. Широкому загалу надані для ознайомлення не публіковані
раніше матеріали відділу Державного архіву Чернігівської області в місті
Ніжині. Практичне значення. Робота
може бути спрямована на допомогу учням, студентам, науковцям, широкому колу
читачів, які цікавляться історією рідного краю, його економічним та соціальним
розвитком. Висновки: Протягом
досліджуваного періоду в Ніжині поступово формується мережа вуличного
освітлення. Джерела освітлення: конопляне масло, гас, а з 1916 року – електрика. Головна проблема
в цій сфері – нестача бюджетних коштів. Її вирішували за рахунок залучення
концесіонерів та коштів міщан.
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….….. 4
РОЗДІЛ 1
СТАНОВЛЕННЯ МЕРЕЖІ ОСВІТЛЕННЯ В
УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ………………………………………………….... 6
РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В СФЕРІ ОСВІТЛЕННЯ МІСТА НІЖИНА
2.1.
Встановлення та обслуговування мережі ліхтарів містав ХІХ ст. ……. 10
2.2. Початок
електрифікації міста Ніжин …………………………………….. 14
2.3. Сучасний
стан освітлення Ніжина ……………………………………….. 21
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 23
СПИСОК
ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ………………………………................. 26
ДОДАТКИ
……………………………………………………………………….. 29
ВСТУП
Актуальність. Сучасні вимоги часу це застосування новітніх
технологій енергозбереження в повсякденному житті людини. Важливою сферою їх освоєння є комунальне
господарство. Ефективність впровадження енергозберігаючих систем часто залежить
від політики місцевої влади. Певні дороговкази ми можемо отримати вивчивши досвід діяльності Міської Думи після реформи 1870
року. Реформа дала можливість
новоствореним Міським Думам самостійно дбати про
благоустрій міста, народну освіту, охорону здоров'я, громадський догляд певних
соціальних категорій населення, опікуватися розвитком торгівлі, промисловості,
кредиту. Саме на цей період припадає активна розбудова мережі освітлення
в повітових містах.
Джерельна база місцевого архіву дає можливість
прослідкувати не лише загальнодержавну політику в сфері комунального господарства, а й
проаналізувати проблеми та перепони, які виникали перед владою під час
впровадження технологічних досягнень, методи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є організація мережі освітлення у ХІХ − на початку ХХ ст. на прикладі міста
Ніжин.
Предметом дослідження є становлення та розвиток мережі освітлення
в місті Ніжині у ХІХ − на початку ХХ ст., еволюція від масляного до
електричного, роль місцевого самоврядування в облаштуванні та обслуговуванні
ліхтарів.
Мета: простежити розвиток мережі освітлення у Ніжині в ХІХ ст. – початку ХХ століття
Завдання:
−
схарактеризувати джерельну базу дослідження;
−
висвітлити процес становлення мережі освітлення в українських містах
Російської імперії протягом досліджуваного періоду;
–
простежити еволюцію в сфері освітлення міста;
–
висвітлити роль міської влади в питанні електрифікації міста
–
порівняти з сучасним розвиток мереж вуличного освітлення в Ніжині ХІХ століття.
Хронологічно дослідження охоплює періоди від ХІХ –початку ХХ ст. та
початок ХХІ ст. Перша частина дослідження обмежується 1921 роком, так як
відтоді починається нова радянська епоха в житті країни.
Територіальні межі дослідження: м. Ніжин.
Наукова новизна дослідження: на основі використання і аналізу
опублікованих та архівних документів,
матеріалів з досліджуваної проблеми вперше комплексно та всебічно
розкривається питання розвитку мережі освітлення в місті Ніжин від початку ХІХ століття.
Проаналізовані та висвітлені методи вирішення проблем пов’язаних із
встановленням ліхтарів. Широкому загалу надані для ознайомлення не публіковані
раніше матеріали відділу Державного архіву Чернігівської області в місті
Ніжині.
Практичне значення: матеріали можуть бути використані при
вивченні історії України в загальноосвітніх школах. Результати роботи можуть
використовуватися з метою підвищення рівня обізнаності населення у сфері
комунального господарства.
Методи: у роботі використовувалася сукупність
теоретичних та емпіричних методів наукових досліджень: історичного, логічного
та системного аналізу.
Робота пройшла апробацію на П’ятій обласній
історико-краєзнавчій конференції в інституті історії, етнології та
правознавства імені О.М.Лазаревського, де була представлена доповідь по
розвитку мережі освітлення в місті Ніжин у другій половині ХІХ ст. – початку ХХ
ст.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та
списку використаних джерел і літератури (34 позиції). Загальний обсяг складає 57сторінки.
РОЗДІЛ 1
СТАНОВЛЕННЯ МЕРЕЖІ
ОСВІТЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ РОСІЙСЬКОЇ
ІМПЕРІЇ
У сучасній історичній науці праць присвячених тематиці
освітлення представлено не багато. Здебільшого це невеликі історичні довідки
краєзнавчого характеру про становлення та розвиток мережі освітлення в окремому
місті. Більш комплексний та
узагальнюючий характер з цього питання має працякандидатаісторичних наук В. В. Шевченко «Вуличне освітлення як
складова модернізації міст України (ХІХ – початок ХХ ст.)».
Вважається, що ідею освітлювати вулиці в
нічний час у сучасному розумінні реалізували вперше у XV столітті в Лондоні.
Мер Лондона Генрі Бартон видав
розпорядження вивісити вуличні ліхтарі. Через два століття в Амстердамі
новатор Ян ван дер Хейден придумав
розмістити в місті 2,5 тисячі ліхтарів, щоб люди вночі не падали в канави, і
щоб пожежникам було простіше працювати у разі нічних пожеж. Довгий час нічне
освітлення вулиць застосовували лише у великих містах. Більшість європейських
малих міст і містечок прийшли до ідеї освітлення тільки в ХІХ столітті[10].
Не винятком були і міста Російської імперії в своїй
переважній більшості. Перші вуличні ліхтарі з’явилися за Петра І в Петербурзі та Москві протягом
1720 – 1727 років. Українські міста отримали благо цивілізації в кінці століття.
Піонерами стали Харків (1791р.), Одеса (1811р.), Київ та Чернігів. Справа з
міським освітленням просувалась повільно. Лише міська реформа 1870 року змогла
активізувати цей процес. По-перше, до компетенції новостворених органів
місцевого самоврядування входив і благоустрій міст. По-друге, з середини ХІХ століття урбанізація відбувається
прискореними темпами. Міста ставали центрами капіталістичних відносин, підприємницької діяльності і промисловості.
Це потребувало нового підходу у формуванні
комунального господарства.
В останній чверті ХІХ століття мережі громадського освітлення
з’являютьсяв таких містах як: Проскурів, Кам’янець-Подільський, Брацлав,
Житомир, Балта,Ковель, Старокостянтинів, Катеринослав, Єлисаветград та ін. [34].
Протягом досліджуваного періоду еволюціонують і
освітлювальні пристрої. Спочатку використовували свічки, жир, згодом конопляну
олію. В 40-50-х роках ХІХ століття імперська влада почала наполегливо рекомендувати
встановлювати спирто-скипидарні(суміш винного спирту зі скипидаром)світильники.
Однак даний експеримент був провальним через велику ціну світильного матеріалу.Згодом лідерами за
використанням у світильниках стали продукти нафто перегонки – гас та газолін.
Вони менше коптили ніж масляні речовини[32,34].
В цей же час з Європи приходить новий тип освітлення
– світильний газ (кам’яно-вугільний чи отриманий внаслідок спалювання
деревини). Його застосування було клопіткою працею, адже передбачало
будівництво заводів з вироблення газу, а також прокладення підземної мережі
труб. По них газ потрапляв до ліхтарів. Так в 1864році концесійний договір було
укладено про газове освітлення міста Одеси, 1869 року – Харкова, 1870 року –
Києва[34]. Спочатку газове освітлення отримало
популярність, але вже за кілька років отримало масу невдоволення. Так, у Києві
газові ріжки, що майже завжди горіли
тьмяно, інколи вони перетворювались на великі факели, здіймаючи високе полум’я
та лякали перехожих. Через технічні
прорахунки, недбальство концесіонера і пошкодження підземних труб, частими були
аварії, що супроводжувалися навіть вибухами. Вони призводили до підвищення
концентрації газу в повітрі, а також забруднення ґрунту та води, що могло
спричинити отруєння.
Революційним у розвитку освітлення став
винахід 12 грудня 1876 року російського вченого ПетраМихайловича Яблочкова –
електрична свічка. Дугові світильники знайшли
найширше застосування при освітленні вулиць великих міст. Концесію на
спорудження міської електричної мережі у Києві було укладено 23 травня 1890 р.
Дугові ліхтарі мали форму скляних шестигранних призм, встановлених на
спеціальні стовпи. Година горіння кожного світильника міській владі коштувало
на той час 17 коп. В Одесі та Єлисаветграді задумались над електричним
освітленням ще на початку 1880-х рр., але регулярним воно стало дещо пізніше. З
1894 р. електричне світло почали застосовувати на вулицях Чернігова. У
Харкові навесні 1898 р. вулиці освітлювали вже 390 дугових ліхтарів.
На початку ХХ ст. електричні ліхтарі запалали на вулицях Катеринослава (1902
р.), Луцька (1909 р.), Вінниці (1911 р.), Кам’янця - Подільського, Проскурова,
Рівного (1912 р.) та інших міських поселень[10,17,25,
29, 33].На 1914 рік електричне освітлення мали 40 українських міст, що
складало 25,6% від загальноімперської кількості[34]. Серед них був і Ніжин. Поступово зростала і кількість самих
ліхтарів та території їх облаштування. В таких містах, як Харків, Одеса та
Катеринослав освітлювались навіть бідні околиці.
Здебільшого міська влада, плануючи
встановлення громадського освітлення, враховувала велику вартість таких
проектів, тому шукала для цього концесіонерів. З ними підписувався договір на
визначений термін про встановлення та обслуговування ліхтарів з тим чи іншим
видом освітлення. В коло обов’язків входило не тільки їх запалювання, а й
збереження цілісності та дрібний ремонт. Тому для обслуговування ліхтарів підрядник
повинен був мати всі необхідні
інструменти. Цю роботу виконували наймані робітники – ліхтарники. За кожним з них було закріплено по 15-20 вуличних
ліхтарів. Кожен такий ліхтар треба було щодня чистити від кіптяви, заправляти,
регулювати довжину гніту. Процес запалювання був не швидким: ліхтарник тягнув з
собою драбину, по якій піднімався вверх стовпа, щоб відкрити там скляні
дверцята і через них запалити гніт. Ліхтарник носив з собою драбину,
невеликий ліхтарик, довгу палицю, клі́щі, щітку, ганчірку, ємність та мірку для
горючої рідини. Винайдена система підвішування світильників, яка уможливила їх
опускання, полегшала його роботу[10, 14].
Слід зазначити, що міста освітлювались лише
8-9 місяців на рік. В літню пору року це вважалося не практичним. Ліхтарі
мусили горіти ввечері, з настанням темряви в визначені години, відповідно до
часу заходу сонця. Часто, з метою економії, їх гасили опівночі, та запалювали
зранку (наприклад о 4-5 годині). Освітленням не користувались і в місячні ночі.
Для цього, навіть, були складені спеціальні таблиці місячного зростання та
спаду. «Додаток В».
Ліхтарі в українських містах мали приблизно
однакову конструкцію і вигляд. Опори дерев’яні чи або чавунні.Самі ліхтарі
міцно прикріплювали до стовпа у футлярі-«будиночку». Дверцята олійних
ліхтарів відкривалися і туди вставляли засвічену лампу. Форма та оформлення
були різними, фактично всі виготовлені
зі скла. Дугові
ліхтарі мали вигляд скляних шестигранних призм,
встановлених на спеціальних чавунних або трамвайних стовпах. Зазначимо, що
часто ліхтарі були прикрашені візерунками, різної форми плафонами, щоб
вписуватись в архітектурний чи парковий ансамбль[10, 14].
Аналізуючи вище сказане можна зробити
висновок, що міська влада надавала велику увагу громадському освітленню. Так як
воно відігравало важливу роль у формуванні не тільки благоустрою, а було
показником успішності міста, соціальним статусом його мешканців.
Еволюція освітлювальних пристроїв в
українських містах відповідала загальноєвропейським тенденціям, з одним
зауваженням – відставання на декілька десятиліть. Це звичайно можна пояснити
ставленням імперського центру до України, як до колоніального придатку. І все
ж, в порівнянні з іншими землями імперії, у сфері комунального господарства
українських міст спостерігаються прогресивні тенденції. Для більшості
українських міст характерні певні закономірності у процесі становлення мережі
вуличного освітлення. Держава не заважала, але і не надавала допомоги у
переоблаштуванні та осучасненні мережі. Через високу вартість проекти по
освітленню та обслуговуванню перекладалися на концесіонерів. Основними
джерелами світла на початок ХХ століття електрика, газ та гас. При цьому
практично в усіх губерніях спостерігалося чисельне зростання електричних і
газових, особливо у промислових регіонах, та незначне скорочення гасових
світильників. В периферійних районах міст електричні світильники були рідкістю.
РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У
СФЕРІ ОСВІТЛЕННЯ МІСТА НІЖИНА
2.1. Встановлення
та обслуговування мережі ліхтарів міста у ХІХ ст.
Питанням формування міської мережі вуличного освітлення
побіжно займався місцевий науковець Мазурик О. В. Його роботи стосуються
благоустрою міста кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. Короткі згадки про комунальну
сферу господарювання є в роботах Страшко Є. М. і Самойленка Г. В. Ґрунтовні
дослідження по становленню вуличного освітленняв місті Ніжині середини ХІХ –
початку ХХ ст. відсутні.
Ніжин у середині ХІХ ст. хоч і не відзначався високою
інтенсивністю міського життя, як провідні промислові центри імперії, однак,
особливо зважаючи на розширення територіальних меж, городяни все гостріше
відчували потребу в якісному освітленні вулиць, власних будинків та ін.
Місто Ніжин в середині ХІХ ст. жило при світлі свічок і маслянихламп.
Ними освітлювали державні установи і приватні будинки, міські площі і сквери,
храми та учбові заклади. Деякі джерела свідчать, що в ХІХ ст. у Ніжині, як і в
Чернігові «о
городском благоустройстве
не было никаких забот. Редкие тусклые фонари совсем
убирались. Все, конечно, делалось по общим циркулярным предписаниям из
Петербурга. А там не принимали во внимание,
что у нас летом не бывает белых ночей»[22].
Однак проаналізувавши документи 1837 року було виявлено протилежне. В справі
описується процес ремонту міських ліхтарів. Передував цьому проїзд через місто
губернатора. Саме він ініціює переоснащення 150 вуличних ліхтарів. При цьому
витрати передбачалося компенсувати за рахунок
державної скарбниці. Відомо, що ліхтарі мали працювали на конопляній
олії.
Приблизно в середині 70-х років їх було переобладнано під
використання гасу.
В 1889 році міська влада виявила зацікавленість у
встановленні в місті мережі газових ліхтарів. Про це свідчить переписка з
деякими фірмами з цього виду освітлення [6].Але
відомостей про реалізацію таких планів немає. Тому, можна припустити, що
переговори залишились на папері, можливо через недостатність бюджетних коштів.«Додаток
Л».
Право освітлювати міський простір влада надавала
концесіонерам. Протягом всього досліджуваного періоду відомі два імені концесіонерів.
Це місцеві жителі: Іцке Дравін та Хейдли Фигелева. Так, починаючи з 1884 року МіськаДума
заключила концесію на освітлення міських вулиць з міським купцем Дравіном Янхелевим Іцке. Всього в його розпорядженні опинились
175 діючих ліхтарів: 110 – по лінії Каменной Мостовой, 60 – на вулицях
Мільйонній, Судейській, Стефано-Яворській та ін. Була встановлена оплата за
концесію – 9 руб. за ліхтар, тобто всього 1530 руб. за рік[3].
У концесійному договорі було визначено час горіння
ліхтарів залежно від пори року. Так у серпні вулиці освітлювалися з 8 год.
вечора й до світанку, у вересні – з 7 год., у жовтні – з 6 год., в зимові
місяці освітлення відбувалося починаючи з 5 год. вечора, в березні – з 7 год.,
в квітні – з 8 год., в інші місяці весняно-літнього циклу - з 9-ї вечора. Ліхтарі
запалювали також зважаючи на фазу місяця. Концесіонер зобов’язувався
підтримувати освітлення в належному стані, час від часу збільшуючи кількість
ліхтарів[3]. За порушення умов договору на концесіонера чекав штраф, а при
повторенні ситуації розірвання угоди.«Додаток Ж».
Наявні джерела не дають можливості точно розрахувати
прибутки Дравіна Іцке
від експлуатації системи міського освітлення. Однак відомо, що її утримання не
стало вельми прибутковою справою. Давалася взнаки застарілість технічного
оснащення, довготривалі затримки з оплатою послуг з ніжинського бюджету.
Особливо дошкуляли часті випадки хуліганства, крадіжки ліхтарів і т.д. Приміром
26 жовтня 1891 року в міській думі була зареєстрована заява громадянина
Бершакевича з приводу того, що протягом 10 днів біля його будинку на вулиці
Преображенській не горять 3 ліхтарі. У відповіді міська дума пояснює це тією
обставиною, що в ніч із 14 на 15 жовтня відбулася крадіжка двох ліхтарів біля
будинку громадянина Бершакевича. Також повідомляється про аналогічні крадіжки
ліхтарів на Мільйонній та Гончарській вулицях. Згодом було з’ясовано, що
вкрадені ліхтарі використовувалися при встановленні освітлення на одному із
приватних об’єктів, а саме – млині громадянина Пєшковського. Особи, які
здійснювали крадіжки були притягнуті до відповідальності[5].
Також знаходимо заяви інших громадян, які скаржилися на
перебої в освітленні вулиць. Так, громадянин Фімельов поскаржився в міську
думу, що в ніч з 29 на 30 січня на його вулиці зовсім не горіли ліхтарі. Міська
дума пояснила це тим, що в цю ніч пройшла сильна буря, в результаті чого
пошкоджено 25 ліхтарів.
Зазначимо, що за кількістю і якістю ліхтарів слідкував
місцевий поліцмейстер. «Додаток К».В архівних джерелах містяться його звернення
до міської управи про неналежне виконання концесіонером своїх обов’язків, так
як по вулиці горіли не всі ліхтарі [4].
Вище перелічені фактори зробили діяльність товариства по
освітленню міста не прибутковою. Відсутність перспективи стабільного заробітку
спричинили добровільну відмову громадянина Іцке від концесійних умов на
довірений йому об’єкт.
У період з 1895 по 1901 р. освітлення Ніжина перебувало у
компетенції спеціально створеного відділу благоустрою при міській управі.
Кадровий персонал відділу по вуличному освітленню складавсь із 4 осіб:
старости і трьох робітників. Вони мали
забезпечувати освітлення ніжинських вулиць 175 ліхтарями.
Однак із поверненням вуличних ліхтарів у міську власність
якість освітлення не покращилася. Головною проблемою були застарілість усіх
складових технічного оснащення, необхідність у кількісному її збільшенні по
причині поступової інтенсифікації міського життя, розширенні міського простору
та ін. [3].
Коштів міського казначейства того часу не вистачало не
тільки на модернізацію існуючої інфраструктури, а й навіть на збереження
кількості працюючих ліхтарів. Вдалося з’ясувати, що в період з березня 1896
року до січня 1901 року з 175 ліхтарів, отриманих від Дравіна Іцке в 1895 році,
в непрацюючому стані знаходилося 39, а 42 ліхтарі зовсім відсутні. В документах
відділу по благоустрою міста знаходимо заяви жителів вулиць Мостової,
Преображенської, Гончарської, із скаргами на те, що особливо у зв’язку з
весняним та осіннім бездоріжжям пересування вулицями у темну пору доби значно утруднюється через відсутність
освітлення.Ще одна прикра історія: громадянин Бричка поскаржився на те, що в
лютому 1897 року його дружина повертаючись пізно додому потрапила під «колеса»
кінного екіпажу. В результаті вона отримала перелом руки та численні забої. У
березні цього ж року в міській управі розглядалася справа про
дорожньо-транспортну пригоду за участю візника Артеніна. Рухаючись у
нетверезому стані біля «дома Іофи» о 10-й вечора він здійснив наїзд на групу
людей, що поверталися з роботи. Внаслідок пригоди у громадянки Фігельстман
виявлено травми ніг, інші жертви відбулися переляком та нечисленним забоями. Візник
аргументував наїзд на громадян поганим станом дороги та відсутністю освітлення
на даній ділянці вулиці, через що він об’їжджав вибоїни на проїзній частині
узбіччям, не помітивши там пішоходів. Комісією було враховано аргументи
Артеніна, але обтяжуючою обставиною було те, що візник був у стані алкогольного
сп’яніння. За це його було виключено із числа перевізників. Як бачимо, випадки
наїздів кіньми на людей у темну пору доби були непоодинокими[5].
У 1890 році вирішенням проблеми освітлення деяких вулиць
міста почали активно займатися власники будинків. Так «домовладельцами на
улицах Преображенской,
Введенской и другихь» спільно з міською управою були розроблені проекти згідно
з якими власники будинків власними коштами пропонували влаштувати необхідні для
вуличного освітлення стовпи та ліхтарі. Міська влада, у свою чергу, взяла на
себе зобов’язання освітлювати вулиці в темну пору доби, при цьому беручи
стовпи, ліхтарі та інше обладнання у власність міста.
Однак, у ході розробки проекту з’ясувалося, що сума
потрібна на влаштування освітлюючих систем для більшості жителів вищеназваних
вулиць є надто великою. З цієї причини, за даним проектом, було встановлено
лише 5 ліхтарів на вулиці Введенській. На Преображенській вулиці домовласники
встановили сім ліхтарів. Подача освітлення на решту вулиць розпочалася у березні 1899 року[4].
Ресурсів міської казни не вистачало для повноцінного
фінансування системи вуличного освітлення та подальшого її розширення. Тому
владою міста знову було вирішено залучити приватні ресурси. Влітку 1901 року
було розміщено ряд оголошень про пошуки особи, яка б могла інвестувати в
освітлення Ніжина.
21 червня 1901 року відбулася передача права на
освітлення міста громадянці Хейдель Іцковій Фігелеєвій.
В її підпорядкування перейшло 265 ліхтарів по головній лінії Мостовій і по
місту. Крім того 30 ліхтарів по лінії Мостової від Монастирського готелю до
Спаського мосту, вона освітлювала в літній час безкоштовно. «Додатки Д, И». Вона зобов’язувалася підтримувати освітлюючі
системи в належному робочому стані, кожних три місяці проводити плановий огляд
всіх елементів системи, систематично інвестувати кошти в розширення вуличного
освітлення тощо. Натомість місто мало оплачувати послуги залежно від кількості
працюючих ліхтарів. Однак прибутки відразу ж не виправдали планів концесіонера.Для
прикладу, за період з січня по квітень 1901 року за освітлення 62 ліхтарями
вулиць з міської казни громадянці Фігелевій було виплачено 130 руб. 93к. «Додаток З». Варто додати високу
собівартість енергії, застарілість отриманого обладнання, високі ціни на
матеріали необхідні для розширення мережі, що було передбачено у договорі з
містом. Зважаючи не те що за три роки діяльності громадянці Фігелевій на
підтримання та розширення мережі ліхтарів доводилося витрачати близько 100 %
своїх прибутків, вона прийняла рішення відмовитися від концесії. 1 жовтня 1906
року освітлення ніжинських вулиць знову перейшло під повний контроль міської
влади. У цей період помітно збільшилась чисельність ліхтарів, передусім на
головних вулицях міста. Із 60 ліхтарів, установлених громадянкою Фігелєєвою, 10
було розміщено по вул. Мільйонній, 12 – по вул. Мостовій, 14 – по вул.
Інститутській і т.д. [4].
Протягом ХІХ – початку ХХ століть кількість вуличних
ліхтарів зростає. Відбувається їх модернізація від використання масла до гасу.
Однак дорожнеча енергоносіїв змушувала очільників міста серйозно задуматися над
зменшенням кількості ліхтарів, пошуком та впровадженням нових більш вигідних
джерел енергії
2.2. Початок
електрифікації міста Ніжин
Серйозною спробою якісного покращення життя міського
населення став проект будівництва електростанції. В інших містах, як показує
практика, чинником прискорення цього нововведення була наявність у місті
великих промислових підприємств, що гарантувало постійне споживання
електроенергії. Деякі підприємства Ніжина на виробництві вже використовували
електрику вироблену автономними генераторами (динамомашинами). Тому вони не
відчували особливої потреби в електростанції [2].
Ніжин не мав належного промислового потенціалу, тому ідея
щодо будівництва міської електростанції виникла доволі пізно. Перші переговори з цього приводу розпочалися
лише у 1910-1911 роках. Були відправлені запити до місцевих
підприємців, та міщан по потребу в електролампах. Однак великих замовлень не
було. Більш серйозно до ідеї будівництва електростанції повернулися в 1913
р., коли 13 травня відбулося спеціальне
засідання міської думи. «Додаток Н».
На ньому була прийнята ухвала щодо негайного проведення
необхідної підготовчої роботи. В
тодішніх популярних періодичних виданнях «Киевлянин», «Киевская мысль», «Варшавский курьер», «Одесские ведомости», «Черниговское слово» були розміщені оголошення про організацію конкурсу
на кращий проект виконання робіт із будівництва в Ніжині електростанції на
умовах концесії. Останнім терміном реєстрації заявок визначалося 15 травня 1914
р. [7].«Додаток М».
Зазначимо, що на 1914 рік у більшості найближчих середніх
містах процес електрифікації вже завершився (Прилуки, Кобеляки) або завершувався (Конотоп)[19].
На оголошення відгукнулися відразу декілька претендентів.
Проте, значна їх частина не погодилася на запропонований міською думою проект
умов концесії, адже будівництво
електростанції було справою не з дешевих. За підрахунками одного з учасників
конкурсу необхідно було витратити приблизно 130–140 тис. крб. При цьому міська
влада не гарантувала стабільного споживання електроенергії в достатніх обсягах.
А це піднімало ризик збитковості будівництва.
Внаслідок тривалого листування з Києвом, Харковом,
Курськом, Москвою, Петербургом й іншими містами з питання умов концесії, стали
один за одним відсіюватися претенденти. Зрештою станом на 15травня 1914 р. було зареєстровано лише 3 підприємці –
Попельський, Безрадецький і Калина[2].
Наступного дня на спеціальному засіданні міської думи
обговорювалися пропозиції учасників конкурсу. Перевагу було надано Еммануїлу
Архиповичу Калині. 16 червня 1914 р. з ним був укладений концесійний договір на
наступних умовах:
1.На свій страх і ризик концесіонер зобов’язувався
побудувати електростанцію і забезпечити електроенергією всіх бажаючих приватних
абонентів і абонентів міського управління;
2.Протягом 6-и місяців від дня укладення договору він мав
отримати урядову візу на проект будівництва;
3. Протягом наступних 6-и
місяців ним мало бути розпочате будівництво;
4. Повністю завершеним будівництво мало бути через
24 місяці після отримання всіх дозволів
і належних віз проекту;
5.Влада міста не мала права втручатися у процес
будівництва, контролювати його могла лише через щомісячні звіти;
6. Під будівництво міська влада виділяла територію площею
600 кв. сажнів;
7. Строк дії концесії становив 25 років, після чого
електростанція мала перейти у муніципальну власність;
8.Частка міської влади у річних прибутках електростанції
сягала 4 %;
9. Міська адміністрація мала право викупу електростанції
після закінчення 15 або 20 років
(вартість дострокового викупу визначалася наступним чином: показники середнього доходу за останні 5 років множилися на кількість років, що
залишалися до завершення концесії);
10. Влада міста гарантувала концесіонеру монопольні права
на розповсюдження в місті електроенергії.
Будівельні роботи розпочалися наприкінці 1914 р.
Проект приміщення електростанції був виконаний у стилі українського
модерну відомим архітектором Панасом Георгійовичем Сластьоном. «Додаток Ц».Під
час будівництва й обладнанні електростанції силовою установкою Е. А.
Калина не зустрів особливих труднощів. Із київським заводом “Гретер” він уклав угоду на постачання
дизельного двигуна потужністю 135 кінських сил, насосів, інших механізмів, а
також прокладання електромережі містом. Усім процесом монтажу й налаштування
опікувався відряджений із заводу інженер І. І. Шольц.
На спорудження приміщення електростанції був використаний
1501 пуд цементу та 30 тис. цеглин. Значними були й витрати на виготовлення
дубових стовпів електромережі: на вул. Московській їх треба було розмістити
32, на вул. Гоголівській – 17, на вул. Мільйонній – 6.
Загальну суму витрат на будівництво вирахувати не
вдалося. Ймовірно, сума коливалася в межах 40-50 тис. крб., з яких майже
половина була витрачена на купівлю й монтаж силової установки[8].
29 грудня 1916 р. було створене «Ніжинське електричне
акціонерне товариство» зі статутним
капіталом у 300 тис. руб., який
розподілявся на 300 акцій номіналом у 1
тис. руб. кожна. «Додаток Ш». Найбільшим тримачем акцій був концесіонер Е. А.
Калина.
Результатом напруженої роботи з будівництва
електростанції та електромережі став вчасний пуск «Ніжинської центральної
електростанції», яка перший струм
виробила восени 1916 р.
Слід зазначити, що в початковому проекті передбачалося будівництво електростанції на три агрегати.
Однак будівництво через політичну та економічну обстановку не було закінченим. На
1921 рік працював один дизель двигун (135 кінських сил) і динамомашина
(потужність 80 кВл.), а решта приміщення, як свідчить один із звітів
завідуючого електростанції: «зашильована лише досками». «ДодатокП».Плани по встановленню
додаткових дизель двигунів і динамомашин,
по закінченню будівництва у1926 році, були перекреслені висновками експертних
комісій. Виявилось, що місце для станції вибране не правильне через не
підходящий ґрунт і близькість до річки. Тому в 1927 році було прийняте рішення
про перенесення електростанції в інше місце і розбудова більш потужної
установи. На старій станції працювало 15
чоловік. Для роботи станція потребувала безперебійних поставок нафти, гасу,
моторної олії, олеонафти.
Спочатку електростанція обслуговувала мережу з 69-и вуличних ліхтарів. Упродовж наступного року їх кількість зросла
аж до 300 (з них 33 світилися всю ніч). Ліхтарі
висіли на дерев’яних стовпах, були продовгуваті, освітлювали вертикально
вниз. Складалися з металевої частини – «дзвіночка» і рефлекторної тарілки – та
скляної колби. Світильник вішали на висоті приблизно 9 метрів. Ці ліхтарі були дугові. Тобто, джерелом світла
у них була не нитка розжарювання, а електрична дуга. Для її створення потрібне
закрите середовище, наповнене газом. У газі розміщені два електроди, по яких
пропускають струм. У певний момент у просторі між електродами утворюється
плазма, яка світиться. Потужність перших дугових ламп у той час становила 40
ват, що було типовим для всіх
ліхтарів. «Додаток Х».
На межі 1916-1917
р. було електрифіковане приміщення міської управи, військове відомство,
суд, Історико-філологічний інститут ім. кн. О. Безбородька. Останніми в цій
черзі були приватні будинки, театри, клуби, магазини. Загалом на 1921 рік електрифікованою залишалась центральна частина
міста, тоді як околиці не мали не тільки вуличного електричного освітлення, але
і в будинках.
Темпи електрифікації цієї найбільшої групи потенційних
споживачів помітно «буксували». Вартість електроенергії для них залишалася
високою, а до того ж ще й постійно зростала. Наприкінці 1916 р. і на початку
1917 р. вартість 1 кВт. електроенергії за концесійною угодою становила: для
магазинів 35 коп., для приватних будинків, театрів та клубів – 25 коп.; для
муніципальних установ – 17 коп. Кожен сажень прокладеного кабелю обходився
замовнику в 2 руб. 50 коп.
У червні 1918 р. вартість 1 кВт електроенергії зросла для
магазинів, клубів, театрів і торгово-промислових організацій до 4 руб. 50 коп.,
для квартир приватних абонентів – до 3 руб. 20 коп., для муніципальних і
державних установ – до 2 руб. Протягом 1920 – початку 1921 років ціна електроенергії – 93
руб за клв/год. з тенденцією зростання в декілька десятків разів по причині
масштабної інфляції (близько в 100 - 150 разів зросли ціни за рік).«Додаток С».Загалом,
електроенергія за темпами дорожчання далеко випереджала всі інші послуги та
товари. Ключову роль при цьому відігравали не тільки загальнодержавні інфляційні
процеси, а й ріст цін на нафту та постійні перебої з її поставками. Так, якщо
її вартість у 1916 р. становила 4 руб., то в середині 1918 р. – 32 руб. В
умовах можливості подальшого дорожчання нафти до 64 руб. перед «Ніжинською
центральною електростанцією» постала перспектива повного банкрутства[18].
Загальні правила електричного освітлення були затверджені
спеціальною комісією на Всеросійському електричному з’їзді. Контроль і
перевірку їх дотримання здійснювало Технічне бюро при міській управі. З 1921
року справами електростанції у місті опікувався відділ комунального
господарства.«ДодатокР».
У звітах його працівники неодноразово змушені були
констатувати, що облаштування електричного освітлення в Ніжині було виконане зі
значними відхиленнями від установлених норм. Головною причиною цього було
залучення до виконання робіт із електрифікації некваліфікованих робітників.
Результатом цього стали регулярні збої в роботі електромережі, яку іноді
доводилося відключати навіть на декілька діб. Постійною була проблема
перенавантаження, адже електростанція могла забезпечити одночасну роботу лише 5
- 6 тис. лампочок. Через це з вересня 1917 р. до березня 1918 р. електроенергія
не подавалася до приватних будинків із 4.30 до 8.30 ранку. Перебої в свою чергу
обумовлювали перманентне зменшення об’ємів споживання електроенергії. Якщо в
1917 р. середньостатистичний показник споживання електроенергії становив
близько 10 тис. кВт, то в 1918 р. він скоротився до 7–8 тис. кВт.[18]. У 1921
році в звіті електростанції зафіксовано лише 3270 кВт. Спожитої електроенергії.
Наявний двигун часто виходив з ладу,
нові запчастини до нього чекали інколи по декілька місяців. Тоді місто
поверталося до старих видів освітлення.
Дорожнеча електроенергії та перебої з її постачанням відлякували
нових споживачів. Частково вирішенню проблем мало сприяти встановлення ще
одного хоча й застарілого генератора постійного струму. З цього приводу велися
переговори про купівлю американської силової установки RC–6.
Гостро постале кадрове питання частково вирішувалося
залученням кваліфікованих робітників із київського заводу «Гретер». Всі інші
робітники зобов’язувалися до сурової дисципліни. Так, кожен робітник –
відповідно до спеціальності – зобов’язувався мати список інструментів, які ним
використовуються. За найменші порушення накладався штраф у розмірі 5 крб. Це
при тому, що заробітна платня на електростанції коливалася від 30 руб. у
сторожа до 150 руб. у інженера. У 1918 р. із підвищенням тарифів заробітна
платня сторожа зросла до 60 руб., інженера – до 400 руб. За таких умов навряд
чи можна твердити про прибутковість концесії. Навіть побіжний огляд фінансової
звітності свідчить про те, що видатки набагато перевищували прибутки[8].
Перша світова і громадянська війни 1914 - 1921 років
поглиблювали економічну кризу в українських землях, що характеризувалися
зростанням цін та швидкими темпами інфляції. Вже в 1921 році, по встановленню
радянської влади, середньостатистична заробітна плата службовців відділу
благоустрою міста становила близько 2500 - 3500 крб.
Якщо вірити архівним документам, то на цей період в місті
діяло всього чотири ліхтарі з
електричним струмом потужністю 100 свічок. Через малу потужність електростанції
електрифікували здебільшого лише державні установи. Регламентованою була і
кількість ламп у приміщенні.
Таким чином, на початку ХХ ст. відбулися якісні зміни в
освітленні вулиць Ніжина – розширювалася територія, на якій були встановлені
електричні ліхтарі, при цьому старі – переносилися на окраїни міста. Були
оновлені механізми дугових ліхтарів, а також запроваджено освітлення бульварів
та скверів. «Додатки Т, У, Ф, Х». Важливим етапом у розвитку якісного
освітлення міста стало будівництво електростанції.
2.3. Сучасний стан вуличного освітлення Ніжина
Сучасний Ніжин –
районний центр. Населення становить близько 75 тисяч чоловік.На 2015 рік із 326 вулиць міста мали вуличне освітлення 33. Загальна
протяжність мереж вуличного освітлення – 186 км, у тому числі 168 км.
повітряних та 18 км. кабельних мереж. У мережі вуличного освітлення 3550
світлоточок, з яких переважна більшість – неенергоефективні лампи
розжарювання.Щороку місто витрачало на вуличне освітлення більш, ніж мільйон
гривень. При цьому якість такого освітлення була невисокою, та й працювало воно
лише у визначені години в темну пору доби[17, 25]. «Додатки Щ, Ю».
Першочергове
завдання, що поставила перед собою сучасна міська влада це скорочення витрат на
комунальне господарство не обмежуючи комфорту міщан. Модернізація системи
вуличного освітлення – заміна
світильників з лампами розжарення і ДРЛ на світлодіодні світильники дозволяють це реалізувати.
В
останні роки владою зроблено кілька важливих щодо енергоефективності вуличного
освітлення. Протягом 2017 року 1 414 світильників було замінено на
енергозберігаючі, це близько 60 % всієї кількості. Чисельність ліхтарів зросла.
Всього у Ніжині таких 3785. Освітлення
на даний момент мають 84 вулиці. Робота в даному напрямку не зупиняється[24, 25].
Вдалою,
на нашу думку є проголошена в 2017році програма із створення органів
самоорганізації населення, як однієї з форм участі членів територіальної
громади міста у вирішенні окремих питань місцевого значення. Передбачається
залучення представників ОСН міста до роботи виконавчих органів міської
ради,співпраці з Ніжинським ВП ГУНП, в
першу чергу, в питаннях благоустрою та санітарного стану міста.
В
перспективі також є впровадження автоматизованого управління системи вуличного
освітлення і контролю по вулицям, а також облаштування околиць міста ліхтарями.
Бюджет
міста не дозволяє здійснити модернізацію та розширення мережі освітлення
самотужки. Тому до цього процесу долучають донорів та інших зацікавлених
організацій, технічну допомогу МФО і кредити. Виконавцем
робіт здебільшого виступає комунальне підприємство «Виробниче управління
комунального господарства»[24].
Історія
становлення вуличного освітлення у Ніжині сягає початку ХІХ століття.
Протягом визначеного періоду воно
пережило декілька етапів модернізації: ті, що працювали на конопляній олії,
гасові, з побудовою електростанції електричні. Їх кількість, та якість
освітлення поступово зростає. Питання освітлення у різні періоди відносилися до
загальнодержавного, після реформ до місцевого управління. Нагальною проблемою всіх часів залишалась
нестача коштів у місцевому бюджеті.
Досвід
будівництва і перших років експлуатації електростанції в Ніжині свідчить, що
процес модернізації міської інфраструктури в малих непромислових містах
Російської імперії відбувався вкрай повільно. Дорожчання нафти, яка
використовувалась як енергоносій для силових установок, у роки Першої світової
війни лише більш рельєфно окреслила давні проблеми галузі, сплетені в тугий
нерозв’язний вузол. Мова йде про низьку кваліфікацію робітників, що
обумовлювала погану якість послуг, дорожнечу останніх, що спричиняло низький
попит, технічну застарілість обладнання. В свою чергу модернізація галузі
вимагала величезних коштів. На сьогодні перед міською владою стоять подібні
проблеми, які вона намагається вирішити за допомогою залучення коштів
інвесторів і благодійників.
ВИСНОВКИ
Питання розвитку освітлення на українських
землях у ХІХ столітті розкрите не в
багатьох працях. Серед них варто виокремити
ґрунтовну працю В. В. Шевченко «Вуличне освітлення як складова
модернізації міст України (ХІХ– початок ХХ ст.)». Освітлення Ніжина
досліджували переважно місцеві краєзнавці: Самойленко Г. В,
Страшко
Є. М., і Мазурик
О. В. Більш детальну інформацію про розвиток цієї галузі в Ніжині ми
підчерпнули з архівних джерел.
Проведене дослідження дає
можливість стверджувати, що формування мережі освітлення в українських містах
займало важливе місце в діяльності органів місцевого самоврядування. Адже цей
елемент благоустрою надавав місту певний соціальний статус. На рубежі ХІХ – ХХ
століть мережі ліхтарів були сформовані
в великих містах та в більшості повітових містечок. Найбільш активними були
такі міста як: Харків, Одеса, Київ, Чернігів та Катеринослав. Слід зазначити,
що найбільша кількісно мережа ліхтарів, на початок ХХ століття, була в Києві.
Як свідчать наявні джерела, він входив до п’ятірки губернських центрів з хорошим рівнем
освітленості в так званій Європейській Росії. Випереджали його тільки Петербург
та Москва.
Було з’ясовано, що вирішальну
роль в цьому процесі відігравала наявність коштів в бюджеті міста, а також
ініціативність місцевих органів і самих його жителів. Аналіз джерельної бази
дозволив простежити модернізацію джерел освітлення. У середині ХІХ століття
переважали ліхтарі на масляній основі з використанням здебільшого конопляної
олії. Вони були незручні у обслуговуванні, мали багато недоліків. Спиртово-скипидарні
світильники, що теж з’явились в цей період, чаділи не настільки, але були дуже
невигідні міській владі через високу собівартість. Більшої популярності у 60-х
роках набуло гасове освітлення, та газолінове. Вони коптили набагато менше,
давали яскраве світло і коштували менше. Технічний прогрес рухався швидкими
темпами і одночасно з гасовими, у 70-х роках набувають встановлюють газові
світильники. Найбільш поширенібулив Харкові, Києві та Одесі. Слід зазначити, що
для становлення такого освітлення в місті потрібно було збудувати завод з
виробництва газу та прокласти підземні газопроводи, що об’єднували всю мережу
цих ліхтарів. Газове освітлення скоро виявило і негативні свої сторони:
забруднення ґрунтів і атмосфери та високий ризик аварійності. В 90-х роках ХІХ – на початку ХХ століття в українських містах,
як і в європейських містах поширення набувають електричні свічки Яблочкова.
Першим був Київ, а згодом більшість губернських і промислових центрів та деякі
повітові міста. Слід зауважити, що серед них був і Ніжин.
Загалом Ніжин досліджуваного періоду був порівняно
невеликим повітовим містом з нерозвиненою промисловістю. Як показало наше дослідження, питанням
освітлення міських вулиць влада ґрунтовно почала займатися лише в 70-х роках
ХІХ століття.Міська Дума та Управа шукали можливості встановлювати більшу кількість ліхтарів.
Однак через відсутність коштів у бюджеті це зробити було важко. Основні
обов’язки по освітленню міста були покладені на концесіонерів. Вони, забезпечували
вчасне освітлення вулиць, слідкували за збереженням ліхтарів, ремонтували їх.
Також концесіонери, за домовленістю з владою про відшкодування, встановлювали
нові ліхтарі. З архівних матеріалів
стали відомі імена двох основних концесіонерів цього періоду: ніжинський купець
ІцкеЯнхелєвДравін та міщанка ХейдліІцковаФігейлева. Встановлено, що на рубежі
ХІХ – ХХ століття в місті було 265 ліхтарів.
Стан забезпечення міщан
освітленням можна назвати задовільним, що характерно для більшості міст цього
часу. Ліхтарі запалювали тільки дев’ять місяців у році. У місячні ночі
освітлення не було. Ліхтарники виконували свої обов’язки не старанно. Часто
ліхтарі виходили з ладу, а на їх ремонт коштів влада не мала.
Ніжин одне з небагатьох
повітових міст, що спромоглося побудувати електростанцію. З 1916 року в місті
з’являється мережа електричних ліхтарів. Однак економічна криза, спричинена
Першою світовою війною сповільнила темпи електрифікації міста. Як свідчать результати аналізу джерельної
бази на початку ХІХ століття в Ніжині присутні декілька видів освітлення. На
центральних вулицях – електричне, а на периферійних, перенесені сюди з центру,
гасові чи керосинові ліхтарі. Проблемою
залишалось вчасна модернізація мережі освітлення так як це вимагало значних
капіталовкладень.
Порівнюючи з сучасним
становищем у розвитку вуличного освітлення можна відмітити ряд характерних
рис. В ході реалізації урядової програми про децентралізацію,функції
по благоустрою передані місцевим органам
самоврядування. Протягом останніх роківу Ніжині пріоритетним напрямом роботи є
модернізація і облаштування нових вуличних ліхтарів. Однак, як і на рубежі
століть, гальмуючим чинником залишається
дефіцит бюджетних коштів.
Аналізуючи вищесказане можна стверджувати,
що важливою умовою для ефективного впровадження модернізованого освітлення у
містах навіть з невеликими прибутками є креативне мислення міської влади, формування
активного громадянського суспільства та залучення коштів інвесторів і
благодійників.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1.
ДЖЕРЕЛА
1.1.
АРХІВНІ
1.1.1.
ДержавнийархівЧернігівськоїобласті
Ф. 340.
Нежинскаягородская управа
1.
оп.1, спр. 432 Дело об освещении улиц г. Нежин. 7 арк.
2.
оп. 1, спр. 892 Дело об устройстве электрического
освещения. 120 арк.
3.
оп.1, спр. 422
Дело обот даче мещанинуДравинуИцкеЯнхелевуосвещениягородскихфонарей на
три года. 1891г. 15 арк.
4.
оп.1, спр. 700. Дело об
освещениигородаОсвещениекаменнойМостовой.
8 арк.
5.
оп.1, спр. 478. Дело об отдаче купцу Дравину Ицке
Янкелевичу освещения городских фонарей. 24 арк..
6.
оп. 1, спр 421.
Дело о заявлениичленовТовариществанефтяногогазоосвещения о
введениигазоосвещения г. Нежина. 5 арк.
7.
оп. 1, спр. 892. Газета «Новоевремя» 4 (17) червня 1913
р. № 13371. 83 арк.
Ф.1337.
Нежинскаягородскаяелектрическаястанция
8.
оп. 1, спр. 1. Копия договора заключенного Нежинской городской управой с
предпринимателем Е. А. Калиною на право устройства и эксплуатации в г. Нежине электрической
станции от 16 июля 1914 г . 43 арк.
Ф.1336. Нежинскаяземлеустроительнаякомиссия
9.
оп. 1, спр. 3. Дело об выделении участка земли на нуждыэлектрической
станции в г. Нежине.
25 арк.
2. ЛІТЕРАТУРА
10.
Вуличним ліхтарям подільських міст – 160 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://ye.ua/istiriya/ 6995_vulichnim_lihtaryam
_podilskih_mist___160.html
11.
Зозуля С. Кілька роздумів про древній і юний Ніжин (замість рецензії) /
С. Зозуля. // Ніжинська старовина. – 2009. - № 8-11. С. 191 – 195.
12.
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська обл. – К.: Інститут Історії
Академії Наук УРСР, 1972. – 780 с.
13. Історія міста Ніжина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pacovan.io.ua/s5726/istoriya_mista_nijina
14.
Історія луцького ліхтаря. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.volynpost.com/articles/293-vid-gasu-do-natriyu-istoriia-luckogo-lihtaria
15.
Історія відкриття та розвитку електричної лампи розжарювання
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://phm.kspu.kr.ua/nauka/naukovo-populiarni
-publikatsii/
851-istoriya-vidkryttya-ta-rozvytku-elektrychnoyi-lampy-rozzharyuvannya.html
16.
Интересный Киев. Струве Аманд[Електронний
ресурс]. – Режим доступу: https://www.interesniy.kiev.ua/tag/struve-amand
17.
Историягорода. Місто Катеринослав у 1881-1916 рр. Частина 1
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gorod.dp.ua/history/article_ua.php? article=77
18.
«Камінь спотикання» у
розвитку ніжинської комунальної сфери .
[Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://nezhatin.com.ua/2018/05/10/kamin-spotykannya-u-rozvytku-nizhynskoyi-komunalnoyi-sfery/
19.
Мазурик О. В. Ніжинська електростанція в 1914-1918 рр./ Мазурик О. В.
Мазурик, В. С. Кошмар // Ніжинська старовина. – 2010. – № 7. – С.98-101.
20.
Мазурик О. В. Ніжин в кінці XІX – на початку XX ст.: кілька слів
про благоустрій міста // ніжинська старовина. – №18/19 ст 30.
21.
Мандруємо Україною. Історія Харкова друга[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ukrmandry.com.ua/index.php?id=569
22.
Морозов О. С. Ніжин, якого вже
немає...Історія міста у фотознімках та поштових листівках
кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Частина друга[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nyzhinhistory.ucoz.
com/publ/nizhin_jakogo_ vzhe_nemae/1-1-0-28
23.
Музей історії і розвитку самоврядування Віртуальна оглядова екскурсія по
експозиції «Музей історії і розвитку самоврядування Дніпропетровської області»[Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://oblrada.dp.gov.ua/region/istoria-rozvitok-samovriaduvannia/
24.
Місцевий план дій в
галузі довкілля та енергетики (LEAP) міста Ніжина на 2017-2019 рр. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:https://civitas.eu/sites/default/files/leaps_nizhyn_2017-2020.pdf
25.
Мер Ніжина прозвітував
про свою роботу. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:http://cntime.cn.ua/top-novini/item/24447-mer-nizhyna-prozvituvav-pro-svoiu-robotu
26.
Нежин на пороге ХХ века. – Нежин: Гидромакс, 2007. – 40 с.
27.
Ніжин: древній і завжди юний: Добірка матеріалів досліджень з
історії, краєзнавства та топоніміки Ніжина за останні роки XX століття /
Упоряд. Л. Б. Петренко. - Ніжин
: Аспект-Поліграф, 2004. - 384 с.
28.
Ніжин: із глибини віків...: Матеріали з краєзнавства Ніжина /
Авт. та упоряд. Л. Б. Петренко.
- Ніжин : Аспект-Поліграф, 2008. - 428 с.
29.
Одесса – родина электричества[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://odessa-life.od.ua
30.
Самойленко Г. В. Ніжин – європейське місто / Г. В. Самойленко, О.
Г. Самойленко; ред.: В. М. Бойко, Л. А. Чабак, А. А. Гапієнко;
Сіверський інститут регіональних досліджень, Міжнародний Фонд
«Відродження». – Чернігів : Видавець
Лозовий В. М., 2010. - 72 с.
31.
Світло на пісному маслі [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://wasslerow.ru/rizne/21917-svitlo-na-pisnomu-masli.html
32.
Страшко Є. М. Міське
самоврядування в Ніжині у 2-й половині ХІХ ст. / Є. М. Страшко // Історія та
культура Лівобережжя України. – К.; Ніжин, 1997. – С. 70 – 75.
33.
Л. Шара. Комунальне господарство Чернігова: з історії розвитку
(електрифікація міста, упорядкування вуличної мережі) // Сіверянський літопис
–. //2008. – №2. – С. 45 – 54. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:https://www.google.com.ua//cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2
dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/45391/06-Shara.pdf?sequence=1
34.
В. В. Шевченко. Вуличне освітлення як складова модернізації міст
України (ХІХ – початок ХХ ст.)[Електронний ресурс]. – Режим
доступу:https://www.google.com.ua//cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2
ДОДАТКИ
Додаток А
Дело об исправлении в городе Нежине фонарных
столбов и фонарей. 3 июня 1837г.
Указ Его Императорского
Величества самодержца Всероссийского из Черниговской Городской Думы сего мая 24
числа. Уездный Гражданский Губернатор и кавалер
присутствии Губернского правления объявил что в бытность его Г.
Гражданского Губернатора в городе Нежине заметив, что состоящие по улице
фонарные столбы пришли в совершенную негодность, по сему предложил о исправлении в новые фонарных столбов
учинить распоряжение «По указу Его И. В.
Губернатора правление Приказали Нежинской Городской Думе предписать указом
чтобы они безотлагательно распорядились хозяйственным образом в исправлении
фонарных столбов, на сет городской думе и со всевозможнымизбережением рас хода
оной, и счет объ издержке доставила въсее правление к дальнейшему распоряжению
объ освидетельствованию фонарных столбов 1837
года мая 31 дня.»
Державний архів
Чернігівської області.Ф.
341. – О.1. – спр. 304. – Арк. 3.
Додаток Б
Дело об исправлении в городе Нежине фонарных
столбов и фонарей. 3 июня 1837г.
Нежинская городская
полиция.
20 іюня 1837 года.
В Нежинскую Городскую
Думу
Вследствие отношения
Городской Думы по указу Черниговского Губернского Правления 10 числа за 777-м
полученного Городская Полиция сею справкою честь имеет уведомить, что в городе
Нежине существовало до сего фонарных столбов сто пятьдесят, которые с них согнившие,
и фонари оных кроме семи, все без стекол.
Державний архів
Чернігівської області.Ф. 341. – О.1. – спр. 304. – Арк. 12.
Додаток В
Дело об исправлении в городе Нежине фонарных
столбов и фонарей.
3 июня
1837г.
Счётъ на железные, для
города Нежина фонари, на манер Московских, 150 фонарей деланных в Туле по 7р.
50к. (1125р.)
150 станков железных по
2р. 65к. (397 р. 50к.)
37 ½ коробов для укладки
фона рей вербовок для увязки по 1р.20к. – 45 р.
Коробов на 10р. 50к.
За привоз коробов в
папке весу - 142 пуда по 50 по – 71 руб.
За провод станков
железных – 24пуд 50 к. – 12 р.
За окраску станков по 5
к. – 7 р. 50к.
200 аршинов фитилей
бумажных плетневых – 11к. 22р.
Итого 1690 руб. 50 коп.
Державний архів
Чернігівської області.Ф. 341. – О.1. – спр. 304. – Арк. 20.
Додаток Д
Дело об освещении улиц
г. Нежин
В Городскую Думу
22. 11. 1890г.
Доклад
Городская управа, согласно определению Думы,
состоявшемуся 15 сего ноября, по вопросу об освещении города, соображаясь
средствами, какие могут быть употреблены на этот предмет и принимая во
внимание, что в данном случае должно быть отдано преимущество центральной части
горда, как наиболее, благоустроенной и требующей по первое время наименьшей
затраты, кроме улицы Преображенской, освещение которой принято Думою на счет
города, в будущем 1891г. осветить следующие улицы: Кушакевича, 7 фонарями,
Судейской – 4 фон., Судейскую до Лицейской – 7 фон., от Монастырской гостиницы
до Магерского моста – 5 фон., миллионную от Женского монастыря – 12 фон., и
Соборную площадь – 3 фонарями. На что потребуется 45 фонарей стоимостью в
337руб. 50 коп, а освещение их с 7 фонарями устроенными по Преображенской улице
потребует ежегодно 468 руб., 40 в виду того, что постановка столбов с фонарями
может доследована не ранее мая месяца, а освещение 45 фонарей начато только с
августа. Расход по устройству освещения вышеуказанных улиц обойдется в 625 руб.
50 коп о чем Городская Управа имеет честь доложить на благоусмотрение Думы.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 432.– Арк. 5.
Додаток Е
Дело об освещении улиц
города Нежина (30 октября 1890 – 11 октября 1891г.)
В заседании Думы 15 ноября 1890г. Постановила:
освещение семи фонарей , поставленных домовладельцами жителями Преображенской
улицы принять на счёт города с 1 декабря сего года и Городской Управе поручить
предоставить в одно из будущих заседаний Думы свои соображения по освещению и
других центральных улиц.
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр.432.– Арк. 7.
Додаток Ж
Дело об отдаче мещанину
Дравину ИцкеЯнхелеву освещения городских фонарей на три года. 1891г.
27 июня 1889г.
Нежинского купца ИцкиЯнхелева Дравина
Заявление
Так как трехлетний срок освещения г. Нежина
оканчивается 1-го сентября, то я желал бы оставить за собою обязательство
освещения г. Нежина на будущее время по старой цене, но без предварительных
торгов, потому что для освещения у меня имеется уже все приспособления. А
посему прошу предоставить моё заявление на обсуждение Думы.
(Городская Дума постановила поручить Городской
Управе заключить с Дравином договор по освещению сроком ещё на 3 года)
Заявление
Нежинской 2 Гильдии
купца ИцкиЯнхелева
Дравина
Живущего во второй части г. Нежина в своем дом.
Проходит уже 6 лет освещения нашего Каменной
мостовой, которое освещение я исполняю по договору и все ломки и даже кражи
фонарей и горелок я исполняю на свой счёт. Но в настоящее время от сильного
горения ламп перегорели все верхушки и некоторые части фонарей, которые требуют
немедленного исправления до наступления времени освещения, а так как это
составляет капитальную ремонтировку городских фонарей и не входит мо обязанность подобного рода ремонт и так
как подобного рода починка обойдётся по 75-ти коп. (82 р. 50к.) за каждый
фонарь, а посему я покорнейше прошу доложить настоящее моё заявление Нежинской
Городской Думе, для ассигнирования суммы вышезазначенного расхода
1890г.
Тысяча восемьсот восемьдесят
девятого
года
Ноябрь 17 дня
На основании постановления Нежинской Городской Думы
состоявшемся 27 июня сего 1889 года Нежинский (мещанин) 2 гильдии купец
ИцкаЯнхелев Дравин заключил с Нежинскою
Городскою Управою относительно освещения городских фонарейследующие условия: а) в Августе месяце в 8 часов
вечера, в Сентябре в 7 часов вечера, в Октябре в 6 часов, в Ноябре, Декабре и
Январе в 5 часов, в Феврале в 6 часов, в Марте в 7 часов и в Апреле в 8 часов.
Б) срок тушения фонарей в 5 часов по полуночи; в) ежемесячно в течении 12 дней,
во время полнолуния фонари не зажигаются; г) срок зажигания во время первой
четверти может быть несколько позже сообразно с состоянием луны
1)
За освещение 110 фонарей Дравин получает от города девятьсот
девяносто руб. сер. (990) за девять месяцев в году уплачивается ему управой по
расчёту каждый освещённый месяц вперёд сто десять руб. сер. (110 р.)
2)
Подрядчик Дравин по освещению обязывается иметь
необходимое число опытных фонарщиков которые бы производили зажигание
фонарей во время и содержали бы их не
только в исправности и чистоте, но и следили за тем, чтобы фонари не гасли
раньше часа, означенного в §1. пункте б.
3)
Подрядчик Дравин
обязывается оберегать фонари и лампы в оных от расхищения, а в случае утраты
или разбития стекол в оных немедленно заменять новыми и такого же качества и
размера какими были прежние от Городской Управы.
4)
Срок подряда с 15 ноября 1892 г. Вперед на три года т.е.
по 15 ноября 1895 года, по окончанию которого подрядчик обязывается сдать
фонари имеющиеся в полной исправности.
5)
Подрядчик обязывается в обеспечение исправного исполнения
принятого на себя обязательства предоставить залог в сто пятьдесят руб.
кредитными билетами или процентными бумагами.
6)
Расходы по совершению условия относятся на счёт
подрядчика Дравина.
7)
За неисполнение какого либо § настоящего условия подрядчик Дравин
подвергается по распоряжению управы штрафу в первый раз в размере 15-ти руб.,
во 2-й раз 25 руб., а в третий раз представленный залог поступает на счёт суммы
по устройству каменной дороги и условие считается недействительным.
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1.–спр.422.– Арк. 42.
Додаток З
Дело об освещении города
Освещение каменной
Мостовой
Счёт
Мещанки Хейдли Ицковой Фигелевой
Покорнейше прошу Городскую Управу выдать мне за
освещение фонарей на Лицейской улице
В январь 1901 г. – 12 ночей по 4 фонаря – 48
фонарей
Февраль – 20 ночей – 4 фонаря – 112 фонарей
Март – 2 ночей – 4 фонаря – 8 фонарей
Март – 28 ночей – 1 фонарь – 28 фонарей
Апрель – 7 ночей – 1 фонарь – 7 фонарей
Всего – 203 фонаря
По 5 ½ к. – 11 р. 16 к.
За починку и покраску 4 фон – 2 р. 20 к.
К замене 13 шибок по 10 к. 1р. 30 к.
Итого 14 р. 66 к.
За освещение всех фонарей в тёмные ночи в конце
апреля сего года 7 ночей 20 фонарей по главной улице по 5 ½ к. за фонарь в ночь
100р. 10к. и 42 фонаря поразных улицах города 16 р. 17к. всего 116р. 27к., а
все 130 руб. 93к.
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 700.– Арк 8.
Додаток И
Дело об освещении города
21 июня 1901г.
В Нежинскую Городскую Управу
Мещанки Хейдли Ицковой Фигелевой
Заявление
Вследствие отношение оной Управы от 20 сего июня за
№2177, имею честь заявить, что я с сего 21 июня приступаю к освещению 235
фонарей по главной линии мостовой и по городу, кроме 30 фонарей по линии
мостовой от Монастырской Гостиницы до Спасского моста которое по договору
освещается мною в летнее время бесплатно, а 235 фонарей из коих 210 по мостовой
и 25 по улицам города за плату определённую по 4 коп.в ночь за каждый фонарь
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 700.– Арк 10.
Додаток К
Дело об освещении города
Рапорт
Полицмейстер…
Подрядчик освещения города в расчете на луну, вовсе
не зажигает городские фонари. Между тем луна выходит теперь очень поздно, часов
в 11, а темнота наступает рано…
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 700.– Арк 14.
Додаток Л
Дело о заявлении членов Товарищества нефтяного
газоосвещения о введении газоосвещения г. Нежина
21 декабря 1889г.
Доложено Думе 15
февраля 1890г.
Членов Товарищества нефтяного газоосвещения
Заявление
Узнав, частным образом, что в Нежине возбужден
вопрос об освещении города газом, мы
имеем честь предложить Нежинской Городской Управе передать Товариществу нашему
освещение города газом, на концессионных основаниях, при чем имеем честь
присовокупить, что добываемый из нефти, нами известным способом, газ имеет
несравненное превосходство пред всеми другими светильными газами, как по
дешевизне, так и по силе и чистоте света, а равно и по гигиеническом отношениям.
Газоосвещение города Нежина может нами введено, на
следующих главных условиях.
1.
Все устройство
газоосвещения города Товарищество принимает на свой счет, без всяких со стороны
города, затрат.
2.
Для устройства завода,
город должен вывести Товариществу участок земли в безвозмездное
пользованиеТоварищества на все время существования договора с городом.
3.
Газоосвещение должно
быть введено по улицам и площадям города, которые будут определены, до
заключения контракта, представителями от города, совместно с уполномоченными от
Товарищества.
4.
За пользование газом
Товарищество будет взымать с города, не дороже 9-ти рублей от одного фонаря, за
время в которое нынегород освещается керосиновыми лампами…
16 января 1890 г.
Милостивый государь, Александр Евгениевич!
Вследствии заявления Вашего Городская Управа имеет честь
уведомить Вас, что в городе Нежине, в
настоящее время, га средства города, освещается только 110 фонарей. Для
внесенияв Городскую Думу предложения Вашего
от имени Товарищества устроить газоосвещение города, Управе необходимо
иметь от Вас, Милостивый Государь,
сведения. Согласно ли будет Товарищество устроить газоосвещение города
при указанном выше количестве фонарей, о чем почтит Управу своим уведомлением.
В Нежинскую Городскую Управу
Вследствии письма Вашего от 16 января за №14, имею честь
уведомить Нежинскую Городскую Управу,
что решение вопроса, о введении в г. Нежине газового освещения, не
находится в зависимости от числа городских уличных фонарей, а исключительно от
числа частных потребителей и количества огней у таковых. Принимая же во внимание, что по собранным
нами частным образом сведений, число огней, у частных потребителей г. Нежина,
не будет менее 2000, то мы находим
возможным взять на себя газоосвещение города, на заявленных нами условиях и при
существующем количестве городских фонарей.
Вместе с тем покорнейше просим Городскую Управу
неотказать поспешить решением вопроса по сделанному нами предложению.
Член Товарищества
1890г. Января 25 дня
Г. Киев
Державний архів Чернігівської
області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 421. – Арк 1-5.
Додаток М
Газета «Новое время» 4
(17) червня 1913 р. № 13371
Нежинская Городская Управа приглашает лиц, желающих
взять на концессионных началах устройство в городе Нежине электрического
освещения, для переговоров по устройству электрического освещения на условиях,
изложенных в проекте договора принятом Городскою Думою 15-го сего мая.
Переговоры по этому предмету и рассмотрение проекта договора ограничиваются
сроком со дня напечатания сего объявления до 20-го іюня сего года, в дни и часы занятий Городской
Управы, проект договора открыт для желающих.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 892.– Арк. 83.
Додаток Н
Дело об устройстве электрического освещения.
4 января 1914г.
Заведующий Нежинским №2 казенным винным складом г.
Нежин Черниговской Губернии
В отношении от 24 декабря 1913г. за № 5956 имею
честь уведомить, что в Нежинском складе имеется динамо-машина дающая достаточно
электрической энергии, а потому в городском электрическом освещении надобности
не встречается.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 340. –Оп. 1. – спр. 892.– Арк. 95.
ДодатокП
Переписка
об отпуске электрической энергии отремонтировании частей машин и др. переписка
о требованиях электрической станции.
12. 01.1921 - 1. 11. 1921
Нежинская Городская Центральная Электрическая Станция
начатая построй кой в 1915 году, во время войны не была доведена до конца.
Здание спроектированное на установку в нем трех агрегатов (двигателей
динамо-машинами) и устройство контор и квартир для служащих, незаконно.
Устроена лишь часть его, необходимая для установки одного агрегата и помещение
маленькой конторы, притом две стенки зашилеваны лишь досками. Установленный
двигатель дизель мощность 135 сил был перегружен еще в 1917 году, так как спрос
на электроэнергию сильно рос.
Электрическая сеть устроена была лишь в центральной части
города, окраины были лишены возможности иметь электрическое освещение как у них
в квартире так и на улице.
В настоящее время, корда вопрос об электрификации не
только города, местечек, деревень, но и всей нашей промышленности стоит на
первом месте, не обходимо принять меры к тому, чтобы расширить центральную
электростанцию и этим дать возможность пользоваться электрическим светом не
только центральной части города но и окраинам, а также перевести часть
предприятий, имеющих собственные силовые установки на работу электричеством
(установка электродвигателей), таковыми предприятиями могут бать театры,
фабрики, типографии и проч.
Принимая во внимание то, что мощность двигателя дизеля,
который месяца через два будет пущен, больше работающего в настоящее время
парового трактора, не обходимо было установить ещё один двигатель дизеля
мощностью около 200 сил и одну или две динамо-машины мощностью 100-125 клв.
Место и приборы на распределительном щите для второй
машины имеются.
За установку двигателя дизеля, а не паровой машины
говорить обстоятельство, что во первых
на электрической станции имеется уже полное нефтяное хозяйство к.т. баки для
нефти и воды, насосы и фильтры необходимые для нефтяных двигателей и рассчитаны
на обслуживание 2-3 двигателей, во вторах подходящей для этого двигатель
имеется почти в готовом виде.
В 1914 году фирмой Всеобщая Компания Электричества были
заказаны для города Ковеля заводу Гретера и Криваняк в Киеве два двигателя
дизеля мощность один 90 другой 180 сил, таковые двигатели по причинам военного
времени находятся в данное время на вышеупомянутом заводе у почти готовом виде.
(для окончания не обходимо три месяца)….
Что жек касается вопроса об окончании постройки здания,
то с этим придется ждать до весны будущего года, так как настоящий строительный
сезон, можно сказать почти пропущенным….
18. 06. 1921г.
Зав. НГЦЭС
Державний архів Чернігівської області. Ф. 5843.–О.1.
–спр. 35.
–Арк. 25.
ДодатокР
Переписка
об отпуске электрической энергии отремонтировании частей машин и др. переписка
о требованиях электрической станции.
12.
01.1921 - 1. 11. 1921
В виду того, что мощность работающего сейчас на
электрической станции парового трактора вдвое меньше Дизель и дабы его не
перезагружать, прошу прекратить выдачу разрешений на право пользования
электрической энергией.
Всякое дальнейшее включение может производиться лишь за
счёт некоторых сотрудников или уменьшения количества установленных ламп или
силы света в учреждениях.
Державний архів Чернігівської області.Ф. 5843.
– О.1.
–спр. 35. –Арк. 2.
Додаток
С
Переписка
об отпуске электрической энергии отремонтировании частей машин и др. переписка
о требованиях электрической станции.
12. 01.1921 - 1. 11. 1921
Заведующему Отделом коммунального Хозяйства
Электрическая станция с февраля месяца 1920 г. и по сие
время отпускает электрическую энергию по 93 руб. Клв. Ч. при составлении
тарифов в 1920 г. принимались во внимание цена дров с стилкой у 500 руб,
жалованье и всякого рода вознаграждения рабочих в месяц 25.000 руб.
С того времени цены на все эксплуатационные материалы и
рабочие руки возросли приблизительно в 150 – 200 раз, станции же по прежнему
отпускают электрическую энергию по 93 клв.ч.
Осенью прошлого года комитет откомхоза был принят
повышенный тариф, но провести в жизнь не пришлось в виду неутверждения его
Исполкомом.
В настоящее время в связи с новой экономической палитрой
был составлен новый тариф. Принят комиссией откомхоза и в настоящее время
находится в Исполкоме.
Не говоря уже о новом экономическом положении по старому
ещё положению о коммунальных предприятиях сумма доходов должна покрывать
расходы. В настоящее время положение таково, что всех поступающих платежей
хватит не только на покрытие расходов по эксплуатации и ремонту станции но и на
печатание счетов и необходимых для
введения эксплуатации. В настоящее время приблизительно сумма месячных расходов
составит 40. 000. 000 – 45. 000. 000 руб., что же по существующему тарифу
выразится 300. 000 – 400. 000.
В виду вышеизложенного прошу ходатайствовать перед
Исполкомом и экономическим совещанием об утверждении такого тарифа который бы
покрыл расходы Станции по эксплуатации.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 5843.–О.1. –спр. 35.–Арк. 50.
Немає коментарів:
Дописати коментар